Культура Давньої Русі

Коріння давньоруської культури йдуть в далеке минуле, коли Русь ще не знала християнства. Про прагнення до краси свідчать стародавні творіння рук українських людей. У них проявилася близькість предків до навколишнього їх живій природі. Пізніше їм довелося відстоювати її в боротьбі з церковним світоглядом. Радісне почуття близькості до землі, до природи – джерела життя – таким був зміст прадавньої культури російського народу. Цей наївний, глибоко поетичний культ природи визначав світовідчуття і культуру давньоруського народу. Кожен струмок і колодязь, кожен ліс або окреме дерево бачилися людьми цілком живими. Вони шанували річки і озера, адже вони говорять з ними людською мовою. Вони поклонялися каменям, горам, в яких черпали силу казкові богатирі. Таким чином, слов’янському світосприйняттю притаманний антропоморфізм (перенесення людських рис на нелюдську область), щоб наблизити природу до свого розуміння.

  А що стосується язичницьких богів і богинь слов’янського пантеону, то їх образи надовго увійшли в російську культуру. Чудова в цьому сенсі доля образу великої богині землі Берегині. Вишивки північних народів зображують жінку в спідниці дзвоном і з піднятими руками. Давньоруські художники незмінно зливали зображення Берегині то з деревом, то з квіткою, то з сонцем, то з якою-небудь твариною – всім, що символізує життя і родючість. Її голову вони прикрашали або вінком з листя і квітів, або сонячними променями. Її руки від зап’ясть переходять або в зеленіють гілки або в тіло птиці. А навколо неї – птахи, квіти, плоди або фантастичні істоти. Цей язичницький образ богині, яка здіймається руки до сонця на тлі природи, став прообразом Богородиці Оранти, яка зайняла виняткове місце в мистецтві Київської Русі християнського періоду. Все життя давньослов’янських племен була пов’язана з язичницькими божествами і духами, яким присвячували свої календарні свята: в грудні – суворому богу зими Коляді, навесні відзначали Масляну та пекли млинці – символ Сонця, приліт птахів знаменували пряниками у вигляді жайворонків, а на початку літа (русальна тиждень) співали пісні покровителям любові Ладі і Лелю, гуляли весілля.

   Пам’яток архітектури ранньої пори Стародавньої Русі до нас не дійшло. Збереглося лише опис слов’янського житла десятого століття у одного мусульманського автора. Він пише, що будинок йшов в землю, але загострена покрівля високо піднімалася над нею. Це, мабуть, опис житла бідних людей. А пізніше люди багатший стали будувати терема або хороми. Такий будинок був схожий на вежу з кубиків. Кожен кубик – це окреме приміщення з дерев’яного зрубу – кліті. Бічні прибудови вгорі закінчувалися особливим покриттям то у вигляді шатра, то у вигляді клина. Це різноманітність верхівок надавало хоромам дуже мальовничий вид. Навколо середнього поверху зовні йшла галерея (гульбище), по якій можна кругом обійти будинок і увійти в будь-яку кімнату середнього ярусу. Письмові джерела дозволяють стверджувати, що теслі Русі язичницької будували фортеці, храми, палаци, закладаючи основи для зодчества набагато більш монументального того, що зберегла нам історія і культура Київської держави.

   Християнство привнесло в життя людей нові мотиви. Нова релігія вчила смиренно нести свій хрест і сподіватися тільки на загробне справедливість. Але всі твори рук людських навіть під сильним впливом церкви говорять про те, що світ прекрасний, людина сильна і великий, а Бог всемогутній і добрий. Віра в кращу долю на землі прозирає в кожному творі давньоруської культури.

Посилання на основну публікацію