Криза Версальсько-Вашингтонської системи

Японська агресія на Далекому Сході стала першим серйозним ударом по Версальсько-Вашингтонської системі міжнародних відносин. У Європі загроза принципам післявоєнного врегулювання виходила з Німеччини – там ширилися реваншистські настрої. Найбільш активно за перегляд Версальських угод виступав Гітлер і його прихильники.
Радянське керівництво і Комінтерн не відразу оцінили масштаб загрози, яку ніс світові фашизм. Довгий час вони вважали своїм головним супротивником соціал-демократів, під впливом яких знаходилася значна частина робочого класу європейських країн. Лідери Комінтерну іменували соціал-демократів «соціал-фашистами», закликаючи до нещадної боротьби з ними. Справжнім революціонером визнавався лише той, хто був готовий беззастережно захищати інтереси Радянського Союзу, віддано служити партії більшовиків і її вождю – Сталіну. Комінтернівський установки виявилися недалекоглядними: чвари між соціал-демократами і комуністами в Німеччині значно полегшили Гітлеру прихід до влади.

Німеччина взяла курс на ліквідацію військових статей Версальського договору, почавши тим самим підготовку до захоплень в Європі. Рейхстаг затвердив військовий бюджет, який передбачав великі асигнування на утримання військово-повітряного флоту, забороненого Версальським миром. У 1935 р в результаті плебісциту (всенародного опитування) Німеччини була повернута Саарская область, і німецька військова промисловість отримала доступ до важливого стратегічного сировини. У тому ж році в Німеччині була відновлена ​​загальна військова повинність, відтворений Генеральний штаб, в країні розгорнулося будівництво підводного флоту. Наростала загроза нової війни. Ліга Націй, з якої зі скандалом вийшли Японія і Німеччина, виявилася не в силах зупинити агресію.

Учасники відбувся в 1935 р VII конгресу Комінтерну змінили політичний курс. Вони висловилися за створення «єдиного антифашистського фронту», який об’єднав би соціал-демократів і комуністів. Ці установки реалізовувалися на практиці в діяльності урядів Народного фронту у Франції та Іспанії. Однак союз робітничих партій виявився неміцним – розбіжності між його членами не припинялися.
Сталін і його оточення, неодноразово говорили про загрозу з боку капіталістичних держав і необхідність готуватися до війни, прекрасно розуміли, що здійснити плани модернізації країни можливо лише в мирній обстановці. Криза Версальсько-Вашингтонської системи, яку пропаганда більшовиків багато років називала «імперіалістичної» і «розбійницької», став викликати серйозну стурбованість у радянського уряду. Німецькі нацисти і японські мілітаристи не приховували своїх антикомуністичних поглядів і прагнення до захоплення радянських територій. СРСР перетворився на прихильника зміцнення європейської і світової безпеки.

Посилання на основну публікацію