Криза і розпад біполярної системи

Початок 80-х рр. по ємного визначенням деяких публіцистів, журналістів та істориків називають періодом «другого видання холодної війни». Однак не хто тоді не міг припустити, що насправді починається епоха розпаду біполярної системи, до кінця якої зникне з політичної карти один з основних центрів сили – Радянський Союз.
Новий період ескалації міжнародної напруженості збігся з приходом до влади в США консервативного уряду Р. Рейгана, який відразу заявив про початок нової війни проти «імперії зла», зробивши ставку на силовий варіант вирішення будь-яких конфліктних ситуацій на світовій арені. Свідченням тому стали бомбардування Лівії, дії морських сил США біля узбережжя Нікарагуа, вторгнення на Гренаду. Одночасно був узятий курс на вимотування СРСР у гонці озброєнь. США приступили до розміщення в Західній Європі ракет середньої дальності, оголосили про великих асигнуваннях на розробку нових видів зброї. Кульмінацією цього процесу стала розробка програми СОІ (стратегічна оборонна ініціатива) – програми «зоряних воєн», тобто винесення ядерних боєголовок в космічний простір для забезпечення оборони країни.
СРСР опинився в непростій ситуації. Економічний потенціал країни не дозволяв їй вступити на рівних в новий етап військового протистояння і гонки озброєнь. При цьому нестабільність в самому соціалістичному таборі і затяжна афганська епопея ще більш погіршували і без того важке становище радянської держави. Однак позиція наддержави вимагала прийняти виклик Заходу.
Разом з тим сплеск радянсько-американської конфронтації припав на етап ускладнення міжнародних відносин. До одвічну проблему Схід-Захід додався інтенсивно що розвивається конфлікт Північ-Південь, тобто протиріччя між провідними індустріальними країнами і величезним блоком країн, що розвиваються. Серед них з’явилися:
1) так звані «нові індустріальні країни»: Корея, Гонконг, Тайвань, Сінгапур;
2) країни ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти), які одержували величезні прибутки за рахунок, насамперед, західних споживачів;
3) група «порогових країн»: Індія, Бразилія, ПАР та інших.
Всі ці країни володіли таким потужним потенціалом розвитку, які дозволяли їм у майбутньому претендувати на роль регіональних лідерів.
При цьому вже чітко окреслилася і група країн-аутсайдерів – своєрідних заповідників голоду, злиднів та епідемій (Афганістан, Сомалі, Ботствана та ін.). Очевидно, що між цими країнами було мало спільного, що в кінцевому підсумку зумовило плюралізацію третього світу і загострення суперечностей між країнами, що розвиваються, які вже неможливо було втиснути в рамки радянсько-американського протистояння (наприклад, затяжна й кровопролитна ірано-іракська війна 1980-1988 рр .).
У 80-і рр. було підготовлено грунт і для якісного стрибка в реалізації загальноєвропейського процесу по об’єднанню західноєвропейських країн в єдине економічне співтовариство. При цьому намічалися і серйозні тенденції з поглиблення політичного союзу держав, що передбачав вироблення загальних принципів зовнішньої та оборонної політики.
Таким чином, все вище сказане свідчило про те, що до початку 80-х рр. можна з упевненістю говорити про входження біполярної системи в період серйозної кризи.
Вирішальні події, пов’язані з розпадом біполярної системи, почалися в другій половині 80-х рр. прихід нового радянського керівника – М.С. Горбачова супроводжувався не тільки змінами всередині країни, а й серйозними зрушеннями у зовнішній політики СРСР. З ініціативи радянської сторони почалися радянсько-американські переговори щодо ключових проблем міжнародних відносин і, насамперед, питань щодо обмеження гонки озброєнь.
У 1987 р у Вашингтоні між СРСР і США був підписаний договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Вперше був ліквідований цілий клас озброєнь.
У 1989 р було завершено виведення радянських військ з Афганістану.
Однак саме в цей час проявилася негативна для нашої країни тенденція, визначала весь зовнішньополітичний курс горбачовського правління, – односторонні поступки Заходу задля утвердження абстрактного принципу «нового політичного мислення», що мало катастрофічні наслідки для нашої країни.
Всупереч реальним державним інтересам, Горбачов взяв курс на догляд СРСР з третього світу. А утворився вакуум почали успішно і досить швидко зуміли заповнити американці.
Фактично аналогічні процеси мали місце і в Східній Європі, завдяки чому до 1991 ми позбулися практично всіх своїх минулих побратимів по соціалістичному табору. Хрест на співдружності соціалістичних держав був поставлений ще в 1989 р, коли радянське керівництво фактично саме ініціювало об’єднання Німеччини, санкціонувавши демонстративний розвал Берлінської стіни. Ейфорія свободи і «звільнення від соціалістичного минулого» миттєвого охопило східноєвропейський регіон. А закінчилося все розвалом Радянського Союзу в грудні 1991 р Разом з крах радянської імперії канула в небуття і біполярна система, історія якої нараховувала чотири з половиною десятиліття і була періодом найвищого розквіту і могутності СРСР, які без сумніву був стримуючим фактором американського панування у світі. Ну а реальний прояв останнього ми спостерігаємо сьогодні і зараз.

Посилання на основну публікацію