Криза «держави добробуту» і перехід до політики неоконсерватизму

У 1973 р на Заході вибухнула енергетична криза. Під час арабо-ізраїльської війни арабські країни наклали ембарго на поставки нафти союзникам Ізраїлю. Зростання цін на нафту привело до зниження темпів економічного розвитку західних країн і зажадав переходу до енергозберігаючих технологій.
У 70-ті рр. стало ясно, що концепція «держави добробуту» вичерпала себе. Підтримка високого платоспроможного попиту населення на промислові товари вже не сприяло зростанню економіки, а лише утримувало на плаву застарілі галузі господарства і стримувало оновлення виробництва. Інфляція, високі податки, значні витрати держави на соціальні потреби ставали гальмом для розвитку суспільства. Багатьом людям стало вигідно не працювати, а годуватися за рахунок соціальних фондів, у результаті соціальне утриманство набуло загрозливих розмірів. Витрати з виплати всіляких посібників та змістом разросшегося бюрократичного апарату лягали на середній клас, викликаючи невдоволення цього політично впливового і економічно активного прошарку суспільства.

Всі ці явища призвели до того, що наприкінці 70-х – початку 80-х рр. у провідних країнах Заходу – США, Великобританії, ФРН – став змінюватися складу правлячої еліти. Вплив соціал-демократів, діяльність яких пов’язували з політикою «держави добробуту», послабшав. До влади у Великобританії прийшли консерватори на чолі з М. Тетчер, в США демократа Дж. Картера змінив консервативний республіканець Р.Рейган, а у ФРН соціал-демократи були змушені поступитися місцями в уряді блоку ХДС / ХСС, який очолював Г. Коль.
Політика нових керівників отримала назву неоконсервативної. Її суть полягала у відродженні традиційних цінностей – сім’ї, праці, приватної власності. Нові лідери Заходу заперечували необхідності втручання держави в економіку і соціальну сферу, але закликали обмежити його, дати простір приватній ініціативі.

Здійснення на практиці тези неоконсерваторів «добре той уряд, який мало править» означало сувору економію державних коштів і зниження податків. Уряду стимулювали приватне підприємництво, проводили монетаристскую політику (наприклад, у Великобританії) і боролися з інфляцією. Важливим елементом неоконсервативної економічної моделі стала підтримка вільного ринку, віра в його функції саморегулювання. Проте перехід до політики неоконсерватизму, що стався в більшості країн Заходу (навіть там, де при владі продовжували залишатися соціалісти, як це було у Франції), не означав відмови від основних принципів «держави добробуту»: соціальну підтримку стали надавати тільки тим, хто в ній реально потребував.

Політика неоконсервативних урядів принесла успіх: європейським країнам і США вдалося вибратися з серйозної кризи і вступити на шлях формування нового суспільства, яке вчені називають постіндустріальним.
Підведемо підсумки
Найважливішим фактором, що визначав стан західного суспільства в другій половині XX століття, була науково-технічна революція. Оновлення виробництва на основі новітніх наукових досягнень і передових технологій привело до важливих соціальних змін, сприяло появі нових суспільно-політичних ідей і рухів. На зміну вичерпала себе політиці «держави добробуту» прийшов неоконсервативний курс.

Посилання на основну публікацію