Крах республіки

Протягом десятиліть I ст. до н. е. внутрішньополітичну ситуацію в державі визначало протистояння популяров і оптиматів. Вгору брала то одна, то інша сила. У 88 р д. Н.е. прихильники популяров вирішили усунути від командування армією сенатського командувача Луція Корнелія Суллу (138-79 рр. до н. е.). Однак це виявилося неможливо. Легіонери підтримали Суллу, який повів війська на Рим. Вперше місто було взято власною армією, яка виступила проти уряду і повалила його. Вперше політик в своїх інтересах і в інтересах політичного угрупування використовував армії. Такого ще не було в римській історії. Але прецедент на майбутнє був створений.
Сулла встановив диктатуру (82-79 рр. До н. Е.), Відповідала інтересам оптиматів. Сталося це в ході кровопролитних громадянських воєн. Ця диктатура відрізнялася від колишніх. Раніше диктатори обиралися на термін до 6 місяців, і їх рішення можна було оскаржити в народному зібранні. Влада Сулли нагадувала монархічний режим.
Було вжито заходів проти народних зборів, обмежена його владу і одночасно укріплена влада Сенату, число членів якого стало становити 600 чоловік. Сенат знайшов судову владу над намісниками провінцій, контроль над фінансами держави, повноваження цензури. Трибуни були поставлені під контроль Сенату.
Всі противники Сулли були жорстоко покарані. Вони оголошувалися поза законом, підлягали смерті, а їх стан конфіскувалося. У складені списки, проскрипції, включалися і просто багаті люди з метою заволодіння їх майном. Родичі тих, хто потрапив у такі проскріпціонние списки, позбавлялися прав і не могли займати державні посади.
Проскрипції (оприлюднене оголошення) – списки популяров – ворогів «величі Риму», які знищувалися, а їх майно конфіскувалося.
У ході реформ Сулли сталася катастрофа полісних порядків, і були створені умови для становлення монархічного правління. До речі сам Сулла абсолютно добровільно і несподівано від усіх відмовився від своєї необмеженої влади, і, через кілька місяців, помер на 60-му році життя.
Для виникнення єдиновладдя в Римі і краху республіканських порядків існували вагомі причини. Серед них: застарілість республіканського державного апарату; загострення соціальної боротьби в зв’язку з розвитком великого землеволодіння; погіршення становища населення (хвилювання в провінціях, повстання рабів); постійна боротьба політичних угруповань за владу.
Механізм встановлення єдиновладдя – централізація державного апарату через сильну одноосібну владу, що спирається на армію. Його запуск переслідував мети збереження політичної єдності величезного за територією і строкатого по населенню Римської держави, упорядкування управління провінціями, задоволення інтересів різних верств суспільства. Рим тепер представляв столицю великої політичної освіти, переставши бути містом-державою.
Оптимати, укрепившие влада при диктатурі Сулли, переживали різні часи. Гостре невдоволення спалахувало в різних частинах республіки, провінції якої піддавалися нещадному пограбуванню. Потрясінням стало і війна з рабами піднявся на боротьбу під керівництвом Спартака. У її переможному для римлян результаті величезну роль зіграв Марк Ліциній Красс (115-53 рр. До н.е.). Разом з сенатським воєначальником талановитим Гнеем Помпеєм (106-48 рр. До н.е.), усмиріть Іспанію, Красс, обраний як і Помпей, консулом провів у життя закони, що ліквідували політичні порядки Сулли. Наляканий повстанням Спартака, Сенат не став виступати проти. Народні трибуни знову набули статусу важливих державних мужів.
Зовнішньополітична діяльність принесла Гнею Помпею успіхи. Він знищив піратство в Середземномор’ї, розбив війська правителя Понтійського царства Мітрідата, змусив капітулювати вірменського правителя Тиграна II, тепер залежного від Риму, утворив в 64 р. До н.е. е. провінцію Сирія, до якої була приєднана визнала римське панування Іудея. Майже вся Мала Азія належала Римському державі. Воно стало паном всього Східного Середземномор’я.
Однак сенатська верхівка, побоюючись прославленого полководця, постаралася всіляко принизити його положення при поверненні з походу, де він розбив війська 22 східних правителів. Розуміючи, що не зможе виконати дані солдатам обіцянки про наділення землею, Помпей вступив в угоду з найвизначнішими політиками для боротьби з Сенатом. Так був створений перший тріумвірат 60-53 рр. до н.е. у складі Гнея Помпея, Марка Ліцинія Красса і Гая Юлія Цезаря (100-44 рр. до н.е.), який був родичем Гая Марія. Тріумвіри, розділивши владу між собою, фактично ліквідували авторитет республіканських установ.
Вони не ладнали між собою, хоч і потребували один одного, заздрили успіхам, побоюючись зростання впливу в суспільстві. Цезар, що відправився на війну в Галію, домігся великих успіхів. Під владою Риму опинилися території від Рейну, на правий берег якого він відтіснив германців, до Піренеїв. У 55 р. До н.е. е. Авторитет Цезаря зміцнився. Незабаром під час походу на Схід проти Парфянського царства, що став заслоном проти римської експансії, загинув Красс. Цезар відправився на нове завоювання Галлії, а залишився в Італії Помпей зробив усе, щоб зміцнити свою одноосібну владу. Сенат передав йому диктаторські повноваження в 52 р. До н.е. е. Маючи величезні можливості, Помпей став готуватися до протистояння з Цезарем.

Посилання на основну публікацію