Костянтин Острозький – лідер захисту православ’я

Цей князь фактично був для України невизнаним королем. Фінансові можливості і популярність, помножені на високу освіченість, висунули його в незаперечні лідери опозиції до унії. Місто Острог, володіння князів Острозьких, став справжнім культурно-просвітницьким центром православ’я. Там розташовувалися триступенева школа і академія, там працювали видатні діячі просвітництва: друкар Іван Федоров, вигнаний з Москви за спроби нововведень в друкарському справі, Герасим Смотрицький, викладачі польських і західноєвропейських університетів. І, хоча школа і академія в Острозі не могли порівнюватися за рівнем підготовки ні з єзуїтськими колегіями, ні з Краківським університетом, ці навчальні заклади поклали початок системі освіти в Україні.
Релігійна полеміка православної еліти з католиками розгорнулася після виходу в світ 1577 року цитованій вище книги Петра Скарги. Новий імпульс протистояння був викликаний намірами замінити юліанський календар григоріанським. Ініціатором цього нововведення в 1582 році був римський папа Григорій XIII. Константинопольський патріарх, а разом з ним православне більшість виступила категорично проти. Король Стефан Баторій не зміг пригасити цей конфлікт, і полум’я релігійної дискусії розгорілося.
Поява в Україні друкарського мистецтва стало потужним фактором зміцнення позицій православ’я. Костянтин Острозький з однодумцями в результаті титанічної праці підготував до видання слов’янською мовою знамените повне видання Біблії. Між іншим одним із джерел написання Острозької Біблії був повний старослов’янський текст, знайдений в Москві і привезений від царя Івана Грозного.
Звичайно, Костянтин Острозький ще не міг піднімати питання політичної незалежності, оскільки був сином свого часу і вірним підданим польської Корони. Але його діяльність по захисту православного віросповідання створила надійні ідеологічні передумови для становлення української політичної еліти, яка через історично короткий час висуне нові завдання на шляху досягнення державної незалежності України.

Посилання на основну публікацію