Король Яків II

Серед повного спокою вступив на престол герцог Йоркський під ім’ям Якова II; католик став главою Англійської Церкви!

Спокій було домовлено тим, що багато ліберали, бачачи торжество супротивної сторони останнім часом Карла II, віддалилися з Англії і наповнювали міста нідерландські. По смерті Карла II вони зважилися висадитися в Англії і провести тут повстання проти короля-папісти; вождем їх був герцог Монмут. Незадоволені шотландці також піднімалися під начальством герцога Аргайля. Але емігранти, як звичайно буває з ними, мали погане поняття про стан справ в Англії і в полум’яному бажанні повернутися скоріше в отечество перебільшували свої кошти, число своїх соумишленніков на острові. В Англії воліли короля-папісти революції, тим більше що Яків ще не встиг показати себе, і коли в травні 1685 скликаний був парламент, то він наповнився роялістами, які дали королю грошей більше, ніж той вимагав, і коли прийшла звістка, що Монмут висадився на береги Англії, то парламент дав королю 400000 фунтів на ведення війни проти заколотників, оголосив Монмута державним зрадником і призначив ціну за його голову.

11 червня висадився Монмут в Англію; 6 липня був вщент розбитий і узятий в полон королівськими військами, колишніми під начальством Черчілля (згодом знаменитого герцога Марльборо); та ж доля ще в червні спіткала і Аргайля в Шотландії. Марно Монмут принижувався перед дядею, на колінах зі сльозами благав про прощення: його стратили. Яків поступив як справжній шотландський король, який не знав пощади ворогам у кривавій усобице; він доручив переслідування ворогів своїх верховному судді Джеффріс, який засудив до смерті більше 300 чоловік і більше 650 чоловік – до заслання в Вест-Індію, де їх продавали в рабство; інші були засуджені до тілесному покаранню.

Винищуючи і засилаючи прихильників Монмута, король цим самим зменшував число затятих супротивників католицизму, якому почав прокладати дорогу до панування. Першим дуже майстерним кроком до того було прагнення проголосити терпимість усіх віросповідань, бо як скоро все сповідання отримають однаковий свободу, то повинен буде отримати таку ж свободу і католицизм, якому при свободі легко буде придбати засоби і до панування. При такому прагненні Якова знайти собі підтримку в протестантських сповіданнях, навіть самих крайніх, щоб зломити виняткове панування Англіканської Церкви, королівської милості користувався і Вільям Пенн, глава секти квакерів, який населив ними в Північній Америці провінцію, яка дістала по його імені назва Пенсільванія.

Але найважливішим засобом для короля досягти своєї мети було мати віддане йому постійне військо. У Карла II було 6000 війська, Яків збільшив його до 20 000, але для утримання війська потрібні були гроші, а за грошима треба було звернутися до парламенту. Король скликав парламент в 1685 році і оголосив йому, що потребує грошей для війська і що в це військо призначив він офіцерів-католиків. Яків розраховував на відданість парламенту й помилився: варто було тільки вказати на постійне військо і на офіцерів-католиків, і в парламенті утворилася опозиційна партія. Протестанти почали залишати королівську службу. Яків не звертав уваги на ці небезпечні ознаки і діяв все відкритішою на користь католицизму: з особливою повагою звертався з папським нунцієм і велів своєму посланнику, призначеному до римського двору, з торжеством в’їхати в Рим.

Парламент дав тільки половину необхідної суми на утримання постійного війська і протестував проти призначення католиків-офіцерів. Яків, за прикладом попередників, відстрочив парламент і почав розпоряджатися як глава Церкви, став здавати парафії та єпископства Англіканської Церкви католикам. Лондонський єпископ усунутий був від посади, католики призначені членами таємної королівської ради; єзуїти, францисканців і ченці інших орденів, яким законом заборонено був доступ в королівство, з’явилися всюди і почали будувати церкви і монастирі навіть в самому Лондоні; в Ірландії відставляли протестантських офіцерів і формували католицьке військо, яке хотіли вжити в Англії. Все це Яків робив, спираючись на право монарха дозволяти і такі речі, які заборонені законом (діспензаціонное право).

Бачачи, що немає ніяких засобів витребувати у парламенту знищення Тест-акту, король в 1687 році видав оголошення про поблажливість, за яким знищувалися постанови, спрямовані проти людей, що не дотримували англійські церковні закони (нонконформісти); потім дозволено було католикам і протестантам – неангліканскім – відправляти суспільне богослужіння. Міністерство Якова складалося вже з католиків; головним керівником короля був єзуїт, патер Петре. Англійці, які не хотіли терпіти такого порядку речей, втекли з батьківщини в Нідерланди до Вільгельму Оранському, який вже давно мав таємні зносини з незадоволеними в Англії, головним посередником між цими незадоволеними і Вільгельмом був єпископ Барнет.

Посилання на основну публікацію