Консерватизм

Протягом XIX в. суспільна вага аристократії неухильно знижувався. Її прагнення протистояти новим «господарям життя» – промислової буржуазії – знайшло своє втілення в ідеології консерватизму. Вперше цей термін вжив французький письменник і політичний діяч Ф. Шатобріан, колишній прихильником абсолютної монархії. Видатним ідеологом консерватизму був Ж. де Местр.
Спочатку ідеї консерватизму відображали інтереси супротивників ринкових відносин, нових буржуазних порядків. Консерватори обґрунтовували непорушність привілеїв аристократії і відкидали принципи демократії, республіканського правління, конституціоналізму. Ідеям індивідуалізму, прогресу, раціоналізму, що виникли в епоху Просвітництва і Великої французької революції, вони протиставили погляд на суспільство як на органічну й цілісну систему. На їхню думку, руйнування цієї системи шляхом революцій або реформ неминуче призведе суспільство до загибелі. Консерватори вважали, що політичний устрій має відповідати національним традиціям і звичаям, не порушувати сталих порядків. В Англії в першій половині XIX ст. консерваторами стали називати прихильників партії торі.
Консерватори стверджували, що людина знаходить сенс свого існування не в активній політичній діяльності, а в релігійному смиренні. Він повинен погоджувати свої дії з існуючими законами і звичаями, що мають божественне походження. Прихильники консерватизму вважали, що людський розум слабкий і немічний, а люди схильні егоїстичним пристрастям. Це робить демократичне правління – правління більшості – аморальним. Народ повинен підкорятися правителям заради збереження порядку. Для захисту своїх ідей прихильники консерватизму готові були застосовувати насильство. Історія повна прикладів реакційних заколотів і контрреволюційних переворотів.
Оплотом консерватизму в Європі продовжували залишатися монархії. Незважаючи на твердження в більшості країн Європи конституційного ладу, імператори і королі надавали значний вплив на політику держави. Істотні владні повноваження збереглися, наприклад, у імператорів Німеччини (об’єдналася в 1871 р під владою Пруссії) і Австро-Угорщини – «двоєдиної монархії», проголошеної в 1867 р Австрійський імператор з династії Габсбургів був одночасно і угорським королем.

Посилання на основну публікацію