Колоніалізм і його наслідки

Колоніальні захоплення індустріальних країн справили величезний вплив на розвиток підкорених народів. У Європі колоніалізм розглядався як «цивілізаторська» місія, а в країнах, що стали його жертвами, – як злочин. Завоювання дійсно супроводжувалися загибеллю десятків тисяч людей, руйнуваннями, знищенням культурних цінностей. У той же час вони сприяли залученню багатьох країн і народів до досягнень індустріального суспільства, штовхали їх на шлях модернізації.

До початку XX в. більшість країн Азії стали колоніями або протекторатами європейських держав. Формальну незалежність зберігали Китай, Іран, Османська імперія, Таїланд і Афганістан. Однак ці держави змушені були укласти нерівноправні договори з індустріальними державами. Останні отримували право безмитної торгівлі, будівництва та експлуатації залізниць, заводів і фабрик на їх територіях.

У ряді країн управління головними міністерствами та право збору податків перейшли до європейських держав. Так, в 1879 р Османська імперія, що отримала позики від європейських держав на ведення війни 1877-1878 рр. з Росією, оголосила про державний банкрутство, тобто нездатності виплачувати борги іноземним державам та відсотки по них. У 1881 р султан передав фінанси країни під управління Англії, Франції, Італії, Німеччини та Австро-Угорщини. Створене ними Управління Оттоманського державного боргу безпосередньо стягувало з населення країни податки, збори, мита і т.д. Опір європейським податківцям у васальних володіннях Туреччини дало привід Франції захопити Туніс (1881), а Англії – Єгипет (1882). Іран, в обмін на отримання позик від Англії та Росії, також передав контроль над своїми фінансами іноземним радникам.

Країни, що потрапили в залежність, поступово перетворювалися в колонії. У кінці XIX ст. почався розділ Китаю на сфери впливу, захоплення мали важливе економічне і військове значення територій цієї країни. У 1898 р Німеччина окупувала порт Циндао з прилеглою територією і нав’язала уряду Китаю договір про оренду цих земель на 99 років. Росія взяла «в оренду» Ляодунський півострів з портом Порт-Артур. Великобританія отримала на тих же умовах півострів Цзюлун і примикають до нього острови, де знаходилася з 1842 р колонія Гонконг. У 1899 р США проголосили доктрину «відкритих дверей» в Китаї. Згідно їй все великі держави повинні були мати в цій країні рівне положення. Будь-які додаткові поступки Китаю однією з індустріальних країн повинні були поширюватися на всіх. Таїланд (Сіам) був поділений на сфери впливу по англо-французькою угодою 1904, Іран – по англо-російській 1907 Тоді ж Англія і Росія домовилися про розподіл належав Китаю району Тибету.

Європейці не прагнули до руйнування традиційного, звичного для жителів залежних країн життєвого укладу. В Індії англійці залишили в недоторканості кастову систему, визнавали право місцевих князів на збір податків з підвладних їм селянських общин. Проте поступово спосіб життя народів колоніальних і залежних країн зазнавав зміни.

Наплив європейських товарів розоряв місцевих ремісників. Селянство, вимушене платити податки не тільки «своїм» феодалам, а й колоніальним властям, стрімко біднішала і позбавлялося землі. Землевласників примушували вирощувати льон, бавовна і ті технічні культури, які вивозилися в метрополії. У результаті скорочувалася виробництво продовольства, що нерідко ставало причиною голоду. Руйнувалася система общинного землеробства і натурального господарства, що існувала століттями. Вивільняється дешева робоча сила використовувалася під знов створювалися галузях промисловості, що обслуговували економіку метрополій. Однією з перших отримала розвиток видобуток корисних копалин. Це розширювало сферу розповсюдження товарно-грошових відносин. Для доставки товарів, вивезення сировини і продукції плантацій, а також у військових цілях в більшості колоній була створена мережа залізниць. Народи колоній отримали доступ, хоча і обмежений, до досягнень європейської медицини. У роки Першої, а особливо Другої світових воєн в багатьох заморських володіннях і колоніях країн Заходу виникли підприємства по ремонту і складання бойової техніки, збільшилося виробництво електроенергії.

Показово, що в XX ст. найменш розвинутими виявилися ті країни Азії, яким вдалося відстояти свою незалежність або ті території, де влада колонізаторів була суто номінальною або обмеженою. Так, Афганістан, що неодноразово піддавався англійським навалам з території Індії і зберіг свою незалежність, і на початку XXI ст. залишається одним з небагатьох держав світу без залізниць, з родоплемінної структурою суспільства, переважанням натурального господарства.

Європейці прагнули заручитися підтримкою найбільш впливових верств суспільства колоніальних і залежних країн. З цією метою дітям місцевих феодалів, купців і лихварів, сотруднімавшіх з владою метрополій, дозволялося отримувати європейську освіту. Підсумки цієї політики були неоднозначними.

З одного боку, частина місцевої правлячої еліти, чиновництва, представників торгово-промислового капіталу колоніальних і залежних країн стала співпрацювати з владою метрополій. З іншого – саме в середовищі знаті, що отримала європейську освіту, сформувалися люди, незадоволені становищем своєї батьківщини. Вони-то і очолили боротьбу за національне визволення і модернізацію своїх країн. До їх числа належали Сунь Ятсен в Китаї, Мохандас Ганді в Індії та інші керівники національно-визвольних рухів.

Посилання на основну публікацію