Коли з’явився середній клас?

Поняття «середній клас» виникло в період утвердження капіталістичного виробництва в XVII-XVIII століттях. Сутність буржуазних революцій полягає в прагненні до влади підприємців, торговців, представників вільних (творчих) професій. Управління державою в ті часи знаходилося в руках панівного класу аристократії, дворянства, військових і державних чиновників (бюрократії), на чолі якого стояв монарх. Сила буржуазії полягала в тому, що вона мала великим капіталом, не рахуватися з цим не можна було. Це було б схоже на самогубство.
В даний час рамки поняття «середній клас» розсунулися: в нього входять підприємці та комерсанти, лікарі і вчителі, церковнослужителі та військовослужбовці, кваліфіковані робітники і менеджери. В окремих країнах ці категорії становлять від 60 до 80% населення.
Звичайно, як між окремими групами, так і всередині них спостерігаються істотні відмінності, які обумовлені, скажімо, ступенем кваліфікації, інтелектуального розвитку. Останнє відбивається, а в окремих випадках досить значно, на рівні життя. Об’єднує ці групи одне: їм надані рівні можливості для досягнення задоволення своїх потреб, – придбання або оренда окремого житла, отримання освіти, відпочинку, придбання знакових речей (таких як, наприклад, автомобіль).
Для появи середнього класу потрібні певні умови. До них відносять стійке економічне становище суспільства, політичну стабільність і сформовану систему духовних цінностей і морально-етичних норм.
Це не випадково. Стабільна економіка гарантує стійкий постійний дохід у вигляді зарплати і регулярних виплат, що дозволяє розгорнути систему кредитування. З її допомогою ті, хто має стабільний заробіток, можуть, регулярно виплачуючи внески, купувати необхідні в побуті прилади та техніку.
Але стабільність економіки забезпечує політична стабільність. Вона впливає на створення налагодженої системи взаємодії різних гілок влади, що гарантує порядок у суспільстві, дію законів, сферу життя суспільства, як в цілому, так і всередині окремої професії, наприклад, термін служби в армії, вікової пенсійний ценз, види медичного обслуговування для різних категорій населення, отримання середньої та вищої освіти (платного і безкоштовного).
Система духовних цінностей, які формують свідомість індивіда, за умови дотримання загальних правових і цивільних норм, прийнятих у суспільстві, дозволяє існувати в одній державі людей різних віросповідань, світоглядів і поглядів.
Середній клас в Європі є гарантом політичної та економічної стабільності. Він користується певною самостійністю і тому відіграє вирішальну роль у виборі політико-соціального устрою даного суспільства (голосуючи за ту чи іншу партію або депутата на виборах і беручи участь у роботі засобів масової інформації).
Будучи законослухняними платниками податків, саме представники середнього класу ратують за справедливе, раціональне витрачання податкових надходжень в казну, рішуче виступають проти корупції та посадових злочинів. Не випадково скандал з президентом США Клінтоном обговорювалося принародно. А думка, висловлена ​​середнім класом про неприпустимість втручання в особисте життя, відбилося на результатах голосування сенаторів.
Середній клас Росії має свою історію. Ймовірно, в дореволюційні часи його складали дворяни, купці, вчителі, лікарі, інженери, представники вільних професій. На жаль, їм не вдалося реалізувати в повному обсязі демократичні права і свободи та створити чітку систему правових відносин.
Хоча після скасування кріпосного права для цього виникли реальні умови. Зробивши фатальний вибір на користь революційного перевороту, відкинувши еволюційний шлях розвитку, середній клас прирік себе на загибель. У радянській Росії він був названий «прошарком», що виконувала функції амортизатора між владою правлячої партійної і державної номенклатури і класом робітників і селян, тобто народом. Її представники в анкетах свій соціальний статус позначали словом «службовці».
Цю категорію становили вчені, вчителі, лікарі, адвокати, представники вільних (творчих) професій, частина висококваліфікованих робітників. Їх суспільне становище характеризували такі ознаки: наявність вищої або середньої спеціальної освіти, можливість отримання певних пільг і персональних надбавок (за стаж, освіту, вчений ступінь або суміщення основної роботи з додатковою всередині даної виробничої структури).
Однак, на відміну від середнього класу Заходу, сучасні службовці, втім, як і інші категорії населення країни, не мали права займатися підприємництвом.
Перші, в більшості своїй хирляві паростки в даній області з’явилися за часів перебудови. Розвивалося кооператорство, з’явилися всілякі товариства і так далі. Більшу частину підприємців представляли колишні лікарі, агрономи, вчителі, інженери, кандидати та доктори наук. Але їх діяльність була не забезпечена правовими актами, а політична система не була готова до того, щоб своєю міццю забезпечити її нормальний розвиток.
Наслідком цього з’явилися серпневий путч 1991 року і різке розшарування суспільства за майновою ознакою, яке почалося в 1992 році. І хоча вище керівництво країни виступає протягом останнього десятиліття з заявами на підтримку середнього класу, кроки, що вживаються ним у практичній площині, настільки суперечливі, що страйки лікарів, вчителів, представників інших професій здаються рутиною. Адже все одно податки в бюджет платити нікому.
Соціологічні дослідження показали, що середній клас може бути сформований з представників п’яти-десяти професійних груп: наприклад, бізнесменів, військових, кваліфікованих робітників і селян, менеджерів, представників державних підприємств та керівників державного апарату. Але більша частина цих людей після серпня 1998 втратила стійкі економічні орієнтири, бо була зруйнована банківська система, знецінилися вклади. Більше того, закрилися банки, рекламні агентства та туристичні підприємства, а їх службовці стали безробітними.
Ні оптимістичних ознак і на найближче майбутнє.
Оскільки накопичуються банками та підприємствами кошти не вкладалися в розвиток промисловості та сільського господарства (за останні сім років промислове виробництво скоротилося вдвічі, а продукція сільського господарства на третину), складно говорити про те, якими шляхами відродиться індустрія бізнесу, інші сектори економіки, в яких середній клас займав провідне становище.
У людей, що складають його, перспективи також нерайдужні. Їм доведеться або розчинитися в суспільстві, або згадати колишні професії і поповнити ряди бюджетних працівників і отримувати зарплату, встановлену державою.
Єдиним позитивним наслідком кризи можна вважати, що все ясно усвідомили, що розраховувати слід передусім на себе. Необхідність виживання, обумовлена ​​специфікою дев’яностих років, змусила багатьох мати додатковий заробіток або працювати на знос в тих сферах, де можна було швидко досягти певного матеріального рівня, який відповідав би західним стандартам.
Сьогодні середньому класу слід задуматися над тим, як переживати кризу – пасивно, нічого не роблячи, або боротися за своє місце під сонцем. Видається, що він все-таки вибере останнє і виконає місію гаранта добробуту та політичної стабільності суспільства. Але й державі слід пройти свою частину шляху: створити для становлення середнього класу певні умови, які допомогли б йому не тільки вижити, але й успішно розвиватися.

Посилання на основну публікацію