Колективізація та політичні репресії

Історія СРСР в 1930-ті роки ознаменувалася початком колективізації в сільському господарстві. Сталін наприкінці 20-х років зробив наголос на промислове зростання (індустріалізацію) в економіці держави, який спочатку йшов швидко і успішно, але незабаром був потрібен і зростання сільського господарства, без якого подальша індустріалізація була неможлива. Експорт хліба приносив грошові ресурси, які можна було витратити на промисловість, але агропром приносив недостатньо зерна для експорту. Крім того без регулярних поставок продуктів харчування і робочої сили з села індустріалізація сильно сповільнилася. У свою чергу, для збільшення продуктивності аграрного комплексу були необхідні трактори, комбайни, інструменти та інша продукція промислового сектора. Таким чином, вийшов своєрідний замкнутий круг. Розірвати його могли зовнішні інвестиції (саме так викручувалася Російська імперія в подібних ситуаціях), але у Радянського Союзу такої можливості не було.

 

На початку 30-х років в СРСР було ліквідовано право власності на землю, і всі селянські господарства влади почали повсюдно об’єднувати в колективні господарства (колгоспи), продуктивність яких, теоретично, повинна була стати вище за поділу праці і більш економного розподілу машин і знарядь праці серед колгоспів.

 

Колективізація принесла свої плоди, але, на жаль, не відразу. Як і будь-яке масштабне перетворення, вона вимагала багато часу і терпіння. Однак найкоротші терміни, в які була проведена колективізація, викликали голод в СРСР, який тривав у 1932 по 1933 року. Жертвами голоду 1932 і 1933 років стали, за різними оцінками, від 4 до 8 мільйонів осіб, переважно селян. З них близько трьох мільйонів загинуло на Україні.

 

У 2010 році Служба безпеки України звинуватила радянський уряд в умисному голодомор і геноцид населення України. Незважаючи на це Міжнародна комісія з розслідування голоду 1932-1933 років не змогла виявити доказів умислу і тим більше геноциду з боку керівництва СРСР (більш того, незадовго до цього в УРСР були проведені заходи по українізації населення, без знання української мови можна було знайти хіба що роботу двірника або вантажника, більшість газет стали україномовними). Тим не менш, офіційна історія України продовжує звинувачувати Радянський Союз, а заодно і весь російський народ, в цій трагедії, забуваючи, що мільйони людей в той же час загинули від голоду і в Білорусі, і на Північному Кавказі, і на Південному Уралі і в Казахстані, і в Західному Сибіру, а також в Поволжі (чомусь популярною приказкою в народі став вираз «голодуючий з Поволжя», а не «голодуючий з України»).

 

Голод 30-х років викликав невдоволення і заворушення серед населення, які були, однак, швидко придушені. Трохи пізніше почало проявлятися невдоволення і серед соратників Йосипа Віссаріоновича по партії. Стали ходити чутки про можливе зняття Сталіна з посади генсека.

 

У грудні 1934 року був убитий перший секретар Ленінградського обласного комітету ВКП(б) Сергій Миронович Кіров. Багато членів ЦК поспішили за очі (а Хрущов через 20 років – відкрито) звинуватити Сталіна в причетності до вбивства відомого громадського діяча. Доводи Микити Хрущова, до речі, були більш ніж сумнівні, і більшість сучасних дослідників приходять до висновку про непричетність радянського вождя. Швидше за все, вбивство було скоєно з метою звинувачення Йосипа Сталіна і подальшого його зміщення.

 

Саме так смерть Кірова послужила початку масштабних політичних репресій (сталінських репресій другої половини 30х років). Ще однією причиною репресій можна назвати плани генсека по демократизації СРСР, до якої багато членів ВКП(б) були не готові, вважаючи, це відхиленням від лінії марксизму-ленінізму, що не відповідає заповітам Ілліча. В результаті демократизація обернулася серією масових розстрілів і заслань у ГУЛАГ (Головне управління таборів). Через останній в цілому пройшло до 8 мільйонів осіб і до 800 тисяч було розстріляно. Слід зазначити, що не завжди в політичних репресіях брав участь сам Йосип Віссаріонович – нерідко власну ініціативу проявляли такі особистості, як Берія, Ягода, Єжов, Лихачов та інші (що не зменшує, звичайно ж, вини самого генерального секретаря).

 

У той час виник забавний парадокс: в самий пік репресій (1936-1937 року) Сталін частково здійснив свої плани щодо демократизації та 5 грудня 1936 р. прийняв нову Конституцію СРСР, яку розробив особисто (хоч і не без допомоги Бухаріна). Крім очікуваних пунктів про перемогу соціалізму, нових адміністративних правил і законів, у Конституції 1936 року вперше були прописані основні права і свободи громадян Радянського Союзу (працю, відпочинок, освіту, недоторканність особи і житла, демонстрації тощо), а також нова виборча система, без класових обмежень і з таємним голосуванням.

 

У 1934-1938 роках, після закінчення голоду, були скасовані, нарешті, продовольчі картки і виріс рівень зарплат робітників. Саме тоді Сталін виголосив своє знамените «Жити стало краще, жити стало веселіше».

Посилання на основну публікацію