Католицька церква

У Середні віки християнська церква була найбільшим землевласником. Нерідко церковні феодали володіли цілими містами, сотнями сіл, різноманітними промислами.
Церква, об’єднана загальним керівництвом і спаяна суворою дисципліною, справляла значний вплив на політику і державне управління. В одних випадках вона виступала як помічниця світських государів, в інших – як їх сильний і небезпечний конкурент. Церковні ієрархи навіть брали участь у феодальних війнах. Разом з тим вони прагнула до ослаблення усобиць.
Католицька церква мала строгу ієрархічну структуру. Її главою був римський папа. Він мав величезну владу в християнському світі: стежив за чистотою віри, розпоряджався церковним майном, видавав закони, обов’язкові для всіх християн. На другій сходинці стояли кардинали – найближчі помічники тата. Папа призначав єпископів – керуючих церковними округами (єпархіями) і настоятелів монастирів – абатів. Нижчу сходинку церковної ієрархії займали парафіяльні священики та ченці.

Правителі європейських держав потребували підтримки тата, що мав великий вплив на віруючих. Користуючись цим, римський первосвященик претендував не лише на духовну владу в церкві, а й на владу над усіма монархами Європи. Один з римських пап писав: «Святіший престол, спираючись на допомогу Божу, повинен мудрими рішеннями вносити порядок в усі частини світу і в усі справи». Папи володіли і реальної світською владою, будучи правителями Папської області. Нерідко можливості глави католицької церкви Папи використовували для встановлення своєї влади над світськими правителями Італії та боротьби з імператорською владою.

Посилання на основну публікацію