Кальвін і кальвінізм

Як німецьке реформаційний рух примикає до Лютеру, швейцарське – до Цвінглі, так реформаційний рух в романських або західноєвропейських країнах примикає до Кальвінові. Кальвін був родом француз з Пікардії, син достатнього батька, який дав йому хорошу освіту і готував в юристи; але панівне релігійно-реформаційний рух століття захопило обдарованого молодого чоловіка, і Кальвін з юриста став богословом. Кальвін з’явився у Франції проповідником нового вчення; але тут уряд з самого початку поставилося вороже до цього вчення, і Кальвін мав залишити рідну країну, жив то в Страсбурзі, то в Базелі, працював над своєю знаменитою книгою «Укладення християнської релігії», явівшеюся латинською мовою в 1536 році. У цій книзі Кальвін проводив думку про необхідність відновлення первісної Церкви, що мала форму громади, доводячи, що Римська Церква знаходиться в повному протиріччі з древнею справжньою Церквою Христовою; але, озброюючись проти урядових форм Римської Церкви, Кальвін давав своєї демократичної громаді церковний характер; Церква панувала необмежено над усіма відносинами моральної та приватного життя, дотримувала за сімейним та громадським моральним порядком, завідувала вихованням дітей. Книга справила сильне враження, тому що відрізнялася ясністю, певні думки і майстерним викладом, перекладена на французьку мову, вона мала важливий вплив на освіту французької прози.

Але Кальвінові не судилося обмежитися одною літературною діяльністю. У Бургундії був старий і багатий імперське місто, що лежав на кордоні різних володінь, на роздоріжжі між різними національностями: то була Женева. Як звичайно буває в подібних містах, в Женеві панували розбещеність вдач, нестримна пристрасть до насолод, а в політичному відношенні – боротьба партій. У цей-то «Содом», як казали сучасники про Женеві, з’явився Кальвін з проповіддю про церковну реформу і разом з проповіддю про реформу моральної. Спочатку він мав успіх; але коли в 1538 році він не допустив до причастя цілий прихід, що не хтів змінити колишній спосіб життя, то змушений був залишити місто з небезпекою життя. Але Женева не могла довго залишатися в тому междоумочном стані, в якому покинув її Кальвін: від старої Церкви вона відстала, нова встановлено не було, і боротьба партій все більш і більш посилювалася. Через три роки кальцін закликали знову і дали йому повноваження влаштувати місто, як у давнину Спарта і Афіни давали подібне повноваження своїм Лікург і Солон. Кальвін, ставши диктатором під скромною назвою «проповідника слова Божого», влаштував Женеву по-своєму. Всі розваги, до яких женевці були так жагучі, азартні ігри, танці, пісні були суворо заборонені; дотримання недільного дня і відвідування церкви суворо запропоновані. О дев’ятій годині вечора кожен уже мав сидіти вдома. За плотський гріх топили в річці, за спів непристойних пісень виганяли з міста; на театрі могли представлятися п’єси тільки біблійного змісту; за читання романів садили у в’язницю. Все повинно було схилятися перед страшним диктатором, цивільним і церковним разом; проповідник Сервет надумав було порізно в своєму вченні з Кальвіном – і був за це спалений. Із залізної школи Кальвіна вийшло багато учнів, які рознесли його вчення по Західній Європі; і всі вони більш-менш були схожі на свого вчителя.

Посилання на основну публікацію