Йосип II (1780-1790)

Коли Марія Терезія померла після сорокарічного царювання, їй наслідували в Австрії Йосип II, що царював тільки неповні десять років (1780-1790). Він зробився імператором в Німеччині і співправителем матері в Австрії двадцяти чотирьох років від роду (1765), коли Фрідріх II був нагорі своєї сили і слави. Вже тоді молодий государ був гарячим шанувальником системи Фрідріха II, але пристрій Німецької імперії прирікало його на бездіяльність, а в Австрії Марія Терезія не дуже охоче слухалася його порад. Йосип II відрізнявся живим характером і любив неспокійну, діяльне життя. Він рано засвоїв передові ідеї своею століття, хоча і не зробився, як Фрідріх II, вільнодумцем. Гарячий прихильник віротерпимості, він мало не посварився зі своєю матір’ю, яка й чути не хотіла про введення в Австрії свободи некатолицьких культів. Крім того, Йосип II відрізнявся справжньою ненавистю до чернецтва, і разом з тим у нього вже були перед очима приклади того, як державна влада в Іспанії, в Португалії та в Неаполі боролася проти привілеїв і панування духовенства. У селянському справі він підтримував свою матір, і якщо в чомусь дорікав її, так лише в недостатній рішучості: він хотів прямого знищення кріпацтва. Взагалі Йосип II сильніше, ніж Фрідріх II, був пройнятий реформаторськими ідеями «освіти» і з набагато більшою послідовністю проводив їх у життя, коли досяг влади. Погано знаючи історію різноманітних земель, що були під його скіпетром, він проте вважав за потрібне брати до уваги їх історичні права. Він виховався в дусі раціоналістичної філософії XVIII століття з її чисто абстрактною ідеєю держави. Привілеї окремих габсбургських областей здавалися йому суперечать загальному благу його держави. Подібно Фрідріху II, він ні з ким не бажав ділитися владою, хотів все робити сам і був по суті великим деспотом. Імператор носився з широкими планами у зовнішній політиці і в той же час думав переробити все всередині своїх володінь. Стрімкість і різкість, з якими він вводив свої реформи, зробили з нього «революціонера на троні».

Реформи Йосифа II

В області станових відносин Йосип II задумав підпорядкувати дворян платежу податків, відняв у них привілейоване становище перед судом, зробив доступними державні посади для всіх станів і т. П. Більш всього хотів він полегшити становище селян. Рядом заходів для окремих частин монархії він скасував кріпосне стан селян, забезпечив за ними їхні земельні наділи, зменшив їх повинності на користь поміщиків і т. П. Йосип II дбав і про культурний розвиток своїх народів, влаштувавши щось на зразок особливого міністерства народної освіти, якому довірив і цензуру книг, відняту у духовенства. З особливою різкістю він проводив свої церковні реформи, і навіть приїзд папи Пія VI до Відня не міг відхилити його від цієї політики, що отримала у його ворогів назву «іозефінізма». Оприлюднення папських булл було поставлено в залежність від згоди уряду; багато справ, які вирішувались перш папою, були передані місцевим єпископам; чернечі ордени, залежали від генералів, які жили в Римі, були підпорядковані місцевим духовному начальству. Крім того, Йосип II знищив сотні монастирів, конфіскував їх майна і скоротив число ченців. Цензура і школа були теж гвалтівником духовенства, і друк отримала відносну свободу. Йосип II реформував і спеціальні духовні училища, які тепер повинні були готувати священиків, цілком слухняних державі. У ці навчальні заклади вводилися нові керівництва в дусі ідей XVIII століття; в них католицизм зводився переважно до однієї моралі, і проповідувалося всемогутність держави. За думки Йосипа II, майбутні священики повинні були бути насамперед вчителями моральності та державними чиновниками. Імператор торкнувся навіть культу, наказавши виносити з церков зайві ікони і статуї святих і звелівши змінити деякі обряди. Тут він уже втручався прямо в область релігії, хоча сам же був прихильником віротерпимості і ще на самому початку царювання оголосив у своїй державі віротерпимість. Реформаторська діяльність Йосипа II поширилася і на інші сторони життя – на адміністрацію, судочинство, фінанси і т. П. Наприклад, він також зробив перегляду законів, і при ньому вийшла перша частина нового «Іосіфовского законника». В адміністрації він прагнув до бюрократичної централізації, тобто хотів всі свої королівства (Чехію та Угорщину) та інші спадкові князівства з’єднати в одноманітне держава. Історично сформовані провінції він замінив абсолютно довільно складеним поділом на округи, а земські чини хотів замінити чиновницькими канцеляріями. У цій об’єднаній монархії повинен був панувати одна мова – німецька (в Угорщині, замість латинського, колишнього нейтральним для різноплемінного складу її населення).

Опозиція Йосипу II

Реформи Йосифа II зустріли у всіх його володіннях велике незадоволення. Простий народ, на захист якого було багато зроблено Йосипом II, або за своєю нерозвиненості не міг надати підтримки уряду, або сам ставав на бік ворогів Йосипа II внаслідок його заходів, що стосувалися релігії. Найбільше обурювалися на імператора духовенство і дворяни. У двох областях – у Бельгії та Угорщини – існували ще середньовічні станові конституції, які Йосип II, що не визнавав ніяких історичних прав, відкрито порушував. Це призвело до прямого повстання Бельгії, де духовенство чинила опір церковним і шкільним реформам імператора. В Угорщині теж готувалося повстання, на чолі якого ставало дворянство, роздратоване звільненням селян. Бельгія та Угорщина прямо погрожували відпасти від династії, і на смертному одрі Йосип II став скасовувати свої реформи, щоб врятувати цілість монархії. Двома тільки своїми розпорядженнями він ні за що не хотів пожертвувати – едиктом про віротерпимість і скасуванням кріпацтва селян. Після Йосифа II його брат Леопольд II (1790-1792) пішов на всі поступки, і старий порядок цілком восторжествував в Австрії.

Посилання на основну публікацію