Італійський принципат

У середні віки на заході Європи першими державами, в яких верховна влада не мала нічого спільного з феодальним землеволодінням, були італійські республіки епохи хрестових походів. Але республіканська форма в них здебільшого не втрималася. В окремих містах Північної і Середньої Італії відбувалася боротьба, між багатими купцями з одного боку і ремісниками з іншого. Ця боротьба міської знаті з простим народом взагалі нагадує боротьбу аристократії і демократії в давньогрецьких республіках, але особливо важливо те, що і результат цієї боротьби був також однаковим в обох випадках. Наприкінці середніх віків у багатьох італійських містах, спираючись на «дрібний люд» (popolo minuto), захоплювали владу заповзятливі честолюбці кшталт античних тиранів і робилися в цих містах принципами т. Е. Князями і навіть засновниками цілих династій. Деякі з них були раніше кондотьерами, т. Е. Ватажками найманих військ, що надходили на службу за гроші до окремих республіках. Такі князі не мали вже нічого спільного, крім імені, з князями феодальної епохи. Це були правителі, що спиралися не так на землеволодіння, а на співчуття населення і на військову силу. Тому вони не були государями-поміщиками, і у них були піддані, а не васали. Такими князями (герцогами) в Мілані були спочатку правителі з прізвища Вісконті завоювали всю Ломбардію, а після них влада перейшла до прізвища Сфорца, засновник якої (Франческо) був раніше кондотьєром. І Вісконті, і Сфорца відрізнялися хитрістю, віроломством і жорстокістю, подібно й іншим, більш дрібним італійським династії цієї епохи. У Флоренції, підкорила собі всю Тоскану, тиранія дісталася банкірської прізвища Медічі, які спочатку (при Козімо) клопоталися лише про те, щоб всі важливі посади республіки були зайняті їх прихильниками, а потім зробилися справжніми государями. Перший, хто, не носячи ще герцогського титулу, цілком довільно керував Флоренцією, був Лоренцо Прекрасний, особливий покровитель мистецтв і літератури. (Меценатство взагалі було одною з рис італійської тиранії). Навіть тата XV в. теж прагнули зробитися князями в смаку сучасних їм тиранів. З більш важливих італійських держав республіканську форму втримали лише Генуя і Венеція [1]. З кінця XV в. італійська культура почала чинити взагалі сильний вплив на інші західні країни, і італійським князям багато в чому стали наслідувати інші королі, які прагнули до посилення своєї влади. Один італійський вчений початку XVI ст., Макіавеллі, написав твір під заголовком: «Государ» (II Principe), в якому виклав теоретично те, що на практиці робили сучасні йому італійські князі. Ця книга в XVI в. мала великий успіх у королів, які бажали затвердити абсолютизм у своїх державах. Можна взагалі сказати, що італійський принципат XIV-XV ст. був першим проявом абсолютизму на заході Європи при переході від середніх віків до нового часу.

Посилання на основну публікацію