Італійська війна 1859

Головною противницею цього принципу була Австрія, для якої були вкрай невигідні національні рухи, що відбувалися ще з початку XIX століття в Італії і в Німеччині. Наполеон III, навпаки, готовий був підтримувати ворогів Австрії – Сардинію і Пруссію, під умовою винагороди Франції, і сприяв їх посиленню, але сприяв їм лише у відомих межах. У 1859 р він надав допомогу Сардинії, що почала війну з Австрією, і відняв у останньої Ломбардію, яку віддав Сардинії, за що отримав для Франції Савойю і Ніццу.

Думкою Наполеона III було перетворити Італію в союз за прикладом Німецького, але в Італії стався національний рух, кероване Сардінським міністром Кавуром і народним героєм Джузеппе Гарібальді, і влада сардинського короля визнали над собою повсталі проти своїх урядів населення всіх частин Італії, крім Риму з цілою половиною папських володінь і Венеціанської області. Результатом цього було проголошення сардинського короля Віктора-Еммануїла королем Італії (1861). Все це сталося проти бажань Наполеона III, який і після того продовжував тримати в Римі французький гарнізон і ні за що не хотів позбавляти папу світської влади. Він тільки погоджувався на приєднання до Італії та Венеціанської області, що і сталося в 1866 р Остання подія стояло вже, однак, у зв’язку з німецькими справами.

Посилання на основну публікацію