Історія середньовічної Англії

Елегантна і кілька манірна Англія – ​​еталон спокійній інтелігентної стриманості – здається, що ця країна, завжди була сповнена аристократичної меланхолією і неквапливістю, пунктуальною педантичністю і якимось інтуїтивним неприйняттям будь-яких змін, що порушують традиції, які формувалися століттями … Зараз навіть важко уявити собі, що в країні лорда Байрона і Діккенса, Теккерея і сестер Бронте, в країні Льюїса Керролла і Джейн Остін колись кипіли неабиякі пристрасті, гриміли нескон очікувані війни, і сама вона була роздирається на шматки міжусобицями і, раз у раз, тонула в вогні не тільки інквізиторському, а й революційному.

    З розпадом Римської Імперії, в четвертому столітті, велика частина Британських островів опинилася під владою німецьких племен, які припливли з північного сходу. Вони підкорили Британію, розділивши її території на сім королівств. Племена ютів першими заснували власне королівство під назвою Кент, яке було розташоване в південно-східній частині острова. На півдні ж влаштувалося ще три королівства, належали, правда, вони вже племенам саксів: Сассекс, Ессекс і Вессекса. Північ Британії, і в її центральні райони належали племенам англів, які також заснували в цих областях три королівства: Мерсию, Східну Англію і Нортумбрию. У період раннього середньовіччя між усіма цими королівствами йшло постійне, безперервне суперництво за лідерство, але тільки до восьмого століття назріла необхідність об’єднання королівств у єдину державу і тому причиною послужила, звичайно ж, зовнішня загроза.

     Вікінги, або, як їх називали в Британії, нормани, припливали з Півночі і буквально вимучували країну своїми постійними кривавими і абсолютно непередбачуваними набігами. Королівство Вессекса розташовувалося досить далеко від районів, на які здійснювалися набіги вікінгів, що дозволило королю Егберт, скориставшись територіальною перевагою, об’єднати під своєю владою всі англосаксонські королівства в 829 році. Приблизно в цей же час був організований новий політичний орган – «Рада мудрих», який складався з найвпливовіших в королівстві знатних мужів, і разом з королем вирішував найважливіші державні питання. Так, поступово, англи, сакси і юти змішалися з корінним населенням Британії – кельтами, утворивши єдиний народ, люди якого іменували себе англосаксами. А загальним власною мовою, на якому заговорили змішані воєдино племена, стала мова англів, побіжна і зрозуміла мова якого була в країні найбільш поширена. А ось релігія знову стала язичницької, так як, панівні в країні германці витіснили християнство, яке існувало на острові з римських часів. Християнство збереглося лише в Ірландії, так як там церква не залежала від Риму. Так що, ірландським ченцям-місіонерам довелося згодом неабияк потрудитися, щоб повернути заблукалих англосаксів в лоно істинної віри.

    Англія в середні століття Паралельно з ірландцями сім богоугодною справою натхненно зайнялася і римсько-католицька церква. Так, з божою поміччю, і стараннями самовідданих ченців процесхристиянізації в Британії благополучно завершився в дев’ятому столітті, а потім, за підтримки королівської влади остаточну перемогу за душі англосаксів здобула римсько-католицька церква, залишивши ірландську християнську церкву без значного шматка територій. І, все ж, англосакси, по всій видимості, неабияк розгнівали Творця своїм поверненням до язичницьких традицій, так як Бог відмовився оберігати Туманний Альбіон від тривали піратських набігів вікінгів, які на північному сході країни, вже не задовольнялися грабежем приморських територій, а почали наступати вглиб країни, наполегливо витісняючи англосаксів на південь. Тільки королю Альфреду Великому (871 – 900) вдалося дещо зменшити запал норманів і навіть укласти з ними мирний договір, згідно з яким країну розділили на дві частини. Північний схід країни, названий відтепер Денло, належав вікінгам, а за королем Альфредом залишалася південно-західна частина острова. Не особливо довіряючи мирним договором, Альфред вирішив підстрахуватися: він будував потужні фортифікаційні споруди, побудував флот, а також йому вдалося створити в країні чи не перше професійне військо. Саме він, приблизно в 890 році, створив і перший звід англосаксонських законів, який носив назву «Правда короля Альфреда» і саме цей король приділяв чимало уваги розвитку освіти в країні, а також наказав вести «Англосаксонську літопис». Незважаючи на те, що король оволодів латиною лише на сороковому році життя, він не полінувався перевести на англосаксонський багато творів римських авторів.

    Послідовники короля Альфреда з успіхом продовжили його починання. Все англосаксонські королі першої половини десятого століття поступово відвойовували тому все узурповані вікінгами території. Завершив об’єднання країни король Едгар (959-975), остаточно витіснивши вікінгів з острова. В цей же час стара Британія стала іменуватися Англією. У 1013 року вікінги знову захопили Англію, але їм вдалося утримувати владу в країні тільки до 1042 року, коли королем знову став представник англосаксонської династії – Едуард Сповідник (1042-1066). Після смерті Едуарда Сповідника (який, до речі, виявився не дуже сильним правителем) англосаксонська знать обрала своїм королем вельми розважливого і сміливого англосакса – Гарольда. Але проблема полягала в тому, що на англійську корону також заявив свої права далекий родич Едуарда Сповідника – нормандський герцог Вільгельм, прозваний згодом Завойовником, так як саме він виграв у Гарольда бій і завоював корону.

       З цього часу правління англосаксів в Англії завершилося. Відтепер країною правитимуть лише представники нормандської династії, нащадки Вільгельма Завойовника: Плантагенети, Ланкастери, Йорки, Тюдори, Стюарти, Гонновери і Віндзор. З царювання на престолі в 1154 році Генріха Другого, короля з династії Плантагенетів, для Англії почалися нові часи. В першу чергу, була проведена судова реформа – з’явився суд присяжних, що складається з 12 чоловік. Також була проведена військова реформа. Тепер 40 днів в році військову службу зобов’язані були нести всі васали короля. Середньовічна Англія брала найактивнішу участь у всіх хрестових походах. Але найзнаменитішим хрестоносцем, все-таки, на всі часи залишився англійський король Річард Левове Серце (1 189 – 1199).

      Саме в середні віки виник і Англійський парламент. Середньовічна Англія пережила і столітню війну з Францією і внутрішню тридцятирічну кровопролитну усобицу, що увійшла в історію як війна Червоної і Білої Троянди, війна за англійську корону між двома гілками Плантагенетів – Ланкастерами і Йорками, яку припинив Генріх Сьомий Тюдор.

Посилання на основну публікацію