Історія піратства

Морські розбійники існують з тих пір, як люди почали використовувати різні плавальні засоби. Як тільки одна людина, осідлавши колоду, захотів перевезти на протилежний берег свої пожитки, так тут же інший напав на нього, пограбував і був такий. У давнину грозою морів були критські мореплавці, з якими суперничали малоазіатські і італійські. Потім їх змінили в Середземному морі греки. Вони, до речі, і ввели в ужиток слово peirates, пірат, що означає – грабіжник, розбійник. У Стародавній Греції було навіть морське звання архіпірата – тобто сверхразбойніка. Така людина, який командував великою кількістю кораблів, наймався на службу до якогось правителю або місту. Звання було почесним. З Греції воно перекочувало в Рим, а потім до північних мореплавцям – вікінгам. У всякому разі, король Норвегії ще в X столітті підписувався як архіпірат.

Пірат Чорна Борода

Коли європейці в нові часи освоїли океани, то для піратства відкрилися найширші можливості. Причому грабували кораблі не тільки “джентльмени удачі”, але і урядові суду, з благословення своїх монархів. Тоді ж з’явилися і нові назви – буканьери, капери, корсари. Французьким словом “Бука” спочатку позначали приналежність піратської кухні – грати для підсмажування м’яса. Пройшовши через іспанську та англійську мови, воно стало звучати як “барбекю”. Мисливці, які користувалися Буканов, іменувалися буканьеров. Потім так стали називати піратів, які промишляли в Карибському морі.

Уряди різних країн з 1200 по 1856 рік видавали бажаючим зайнятися піратством каперські ліцензії. Бандит, чиї права на грабіж підтверджувалися таким документом, називався капером або корсаром, що один і той же.

Френсіс Дрейк

Вільна життя моряків, повна захоплюючих пригод, була овіяна романтикою, тому піратів рахували не стільки бандитами, скільки благородними розбійниками. Особливо прославилися англійці: сер Френсіс Дрейк (1543-1596), сер Генрі Морган (1635-1688) і Вільям Кідд, більш відомий як “Капітан Кідд” (1645-1701). Чималою була їх видобуток. Так, Дрейк на “Золотий Лані” в 1572 році в районі Еквадору напав на іспанське 120-тонне купецьке судно “Какафуего” і захопив дорогоцінних каменів, золота і срібла на суму 450000 доларів. Видобуток Моргана була дещо скромніше, зате він поповнював свої скарбниці частіше. У 1668 році він пограбував прибережні міста в Панамі і збагатився на 250000 песо (приблизно – 62500 доларів). Через рік він нагрянув до Венесуели з вісьмома маленькими кораблями і екіпажем в 500 осіб. Тут він вкрав 120000 песо (30000 доларів). Згадавши про Панамі, пірат відвідав її в 1671 році. І знову його “дохід” склав 30000 доларів. На жаль, з Дрейком Моргану так і не вдалося зрівнятися.

Вільям Кідд частіше діяв в Індійському океані. Так, в 1698 році на “ризикових Галері” він напав на індійське судно “Квеле Меркант” і пограбував, взявши видобутку на 45000 доларів.

Ці цифри далеко не найбільш вражаючі, були пірати і значно більш вдалим, а отже, багатше. Не будемо всіх їх перераховувати. Скажемо тільки, що в наступні роки в компанію знаменитих розбійників затесалися і літературні, вигадані письменниками, персонажі. Такий, наприклад, Чорна Борода, придуманий Даніелем Дефо в “Загальною історії”. Хоча деякі пригоди взяті з життя відомого пірата Едварда Тіча. Або Джон Сільвер на прізвисько Довгий з “Острова скарбів” Роберта Льюїса Стівенсона (правда, в XVI столітті в Карибському морі орудував французький морський розбійник, відомий як “Капітан Сільвер”, але на імені схожість його з Довготелесим Джоном закінчується). А також Капітан Крюк з “Пітера Пена” Дж. М. Баррі.

Взагалі, Стівенсон, який прославив піратство, одночасно склав багато такого, чого не було в дійсності. Наприклад, прапор “Веселий Роджер” із зображенням черепа з перехрещеними кістками на чорному тлі використовувався морськими розбійниками далеко не завжди, не всіма, в певних випадках. Зазвичай у них були найрізноманітніші прапори, іноді зі святими покровителями, а іноді національні. Коли пірати вирішували атакувати купецьке судно, вони піднімали чорний прапор, що означало: “Якщо негайно здастеся, то ми залишимо вас в живих”. Якщо ж на торговому кораблі не поспішали здаватися, тоді на піратському судні піднімали червоний прапор.

Після цього вже ні про яку пощаду й мови бути не могло. Захопивши судно, вбивали всіх без розбору.

До розряду вигадок відноситься і піратська одяг – тільняшка і червона косинка на голові. Зазвичай розбійники носили просмолену вільну робу і укорочені, до щиколоток, штани. Тільки капітани хизувалися в дивних, дуже широких і яскравих брюках, які називалися “жіночими штанами”. Коли розбійники сходили на берег, вони намагалися одягнутися багатший. Тут вже хто що встиг нахапати. Чи не виспівували вони і веселих пісень, на кшталт: “Йо-хо-хо! І пляшка рому …”. Найчастіше це були сумні піснеспіви про нелегку долю моряка, про що залишилися на березі подруг і про багатство, яке тане як сніг в літній день.

Не було у них і карт скарбів, з тієї причини, що награбоване в землю не закопували. Все возили з собою і витрачали в міру потреби. Лише одного разу капітан Кідд спеціально виготовив фальшиву карту, щоб обдурити грабіжників.

Наостанок залишилося повідомити, що піратство продовжувало існувати в XVIII, XIX і XX століттях, хоча часом і приймало інші форми. Так, під час бойових дій кораблі військово-морського флоту незаконно захоплювали, грабували і палили цивільні судна, що плавали під ворожим прапором і навіть під прапорами нейтральних країн.

Лише зовсім недавно – в 1958 році – Женевська конвенція про відкрите море затвердила міжнародний закон по боротьбі з піратством. У 1982 році він був підтверджений Конвенцією Організації Об’єднаних Націй. Проте піратство не припинився. У країнах Південно-Східної Азії сучасні буканьери використовують швидкохідні катери і стріляють вже не з мушкетів, а з сучасного скорострільної зброї. Місцева поліція найчастіше виявляється безсилою у боротьбі зі всемогутніми “тріадами” – таємними мафіозними групами.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.