Історія і її наукові категорії. Російські історичні школи

Слово «історія» давньогрецького походження і в перекладі означає «розповідь про минуле, про дізнався». Історія як наука про минуле людського суспільства входить в систему суспільних і гуманітарних дисциплін. Базовими категоріями історії є поняття «історичний час» та «історичний простір», «історичний факт», «історичне джерело». Серед різних класифікацій історичних джерел найбільш поширеною є класифікація за групами, відповідно до якої виділяються джерела письмові, усні, речові, етнографічні, лінгвістичні, цифрові і кіно-, фото-, фоно-документи.

Складність і різноманіття завдань, що стоять перед сучасною історичною наукою, обумовлюють її диференціацію на окремі дисципліни і тісну інтеграцію з іншими галузями соціально-гуманітарного знання. Напрямок історичних досліджень визначається трьома «зрізами» історії: хронологічним, географічним і проблемним. У структурі історичного знання виділяються спеціальні науки (історіографія, джерелознавство, етнологія, археологія) і допоміжні дисципліни (геральдика, генеалогія, палеографія, історична хронологія і багато інших). Для сучасного етапу розвитку характерно різноманіття методологічних інтерпретацій історичного процесу. Основними є формаційний і цивілізаційний підходи, а також теорія модернізації.

Для допетрівською Русі було характерно сприйняття історії через призму релігійних (християнських) уявлень. Основним жанром історіографії були літописи – записи подій по роках. Поширені були також військові повісті і сказання, житія святих, хронографи. Історична наука в сучасному розумінні з’являється в Росії в XVIII в. Велику роль в її становленні відіграли В. Н. Татищев, Г. Ф. Міллер, М. В. Ломоносов. У XIX – початку XX ст. розвиток історичних знань нерозривно пов’язане з іменами Н. М. Карамзіна, С. М. Соловйова, В. О. Ключевського. Радянська історична наука розвивалася в руслі марксистської монометодологіі і була тісно пов’язана з ідеологією. Історичній науці на сучасному етапі розвитку притаманний ідейний і методологічний плюралізм, а також активне засвоєння досвіду світової та дореволюційної вітчизняної історичної науки.

Посилання на основну публікацію