Індустріалізація: основні результати

У роки першої п’ятирічки почалося будівництво понад 1500 великих підприємств машинобудування, металургії, а також автомобільних, тракторних та хімічних заводів, нових шахт і домен. Їх вступ в дію дозволило збільшити загальний обсяг промислового виробництва. Національний дохід СРСР виріс приблизно вдвічі. Випуск тракторів з 1,3 тис. Підвищився до 50,6 тис., Автомобілів – з 0,8 тис. До 23,9 тис. У 1932 р вступила до ладу найбільша в Європі Дніпровська гідроелектростанція. Все це було безсумнівним успіхом. І все ж планові завдання першої п’ятирічки, які, за офіційними даними, були виконані за 4 роки і 3 місяці, насправді виявилися провалені.

При складанні завдань другої п’ятирічки (1933-1937) та його виконанні були враховані колишні помилки. Особлива увага приділялася освоєнню нових виробництв, завершення технічної реконструкції народного господарства. Підсумки другої п’ятирічки в цілому були вдалі, хоча плани розвитку легкої промисловості та енергетичного комплексу виявилися невиконані.

У результаті була створена могутня індустріальна база країни в Західному Сибіру і на Далекому Сході. Були відкриті і освоєні нафтові родовища в Татарії і Сибіру, ​​з’явилися нові галузі промисловості – верстатобудування, автомобільна, тракторна, авіаційна, сільськогосподарське машинобудування, хімічна. До кінця 1930-х рр. СРСР перетворився в одну з небагатьох країн, здатних виробляти всі види індустріальної продукції. ДО 1938 року його частка в світовому промисловому виробництві досягла 14,1%, що набагато перевершувало відповідні показники царської Росії. Це забезпечувало СРСР друге місце в світі за розвитком індустрії.

Символом нового вигляду країни став Московський метрополітен, будівництво якого почалося в 1933 р Перша його черга вступила в дію у травні 1935 р За загальним визнанням, станції московського метро по дизайну і зручності не мали собі рівних у світі.

Велика увага приділялася розвитку східних районів країни. Були побудовані десятки нових міст – Комсомольськ-на-Амурі, Караганда, Кемерово, Магнітогорськ, Новокузнецьк та ін.

Транспортне сполучення по всій території Радянського Союзу значно покращився. Стали до ладу Туркестано-Сибірська залізниця, канал «Волга – Дон» і Біломорсько-Балтійський канал, завдяки чому Москва стала портом «п’яти морів».

Почалося освоєння Півночі. У 1934 р відомий полярний дослідник О.Ю. Шмідт на пароплаві «Челюскін» спробував за одну навігацію пройти по Північному морському шляху з Мурманська до Владивостока. У Чукотському морі пароплав був роздавлений льодами. За порятунком його екіпажу, що висадився на дрейфуючій крижині, стежила вся країна.

Велика увага приділялася створенню авіації, здатної діяти у високих широтах. У 1937 р льотчики В.П. Чкалов, Г.Ф. Байдуков і A.B. Бєляков зробили безпосадочний переліт через Північний полюс з СРСР в США.

У 1937 р на Північному полюсі розпочала свою роботу наукова станція «Північний полюс-1» під керівництвом І.Д. Папаніна.

Модернізація лише частково змінила соціально-демографи-ческую структуру Радянського Союзу. Сільське населення, яке становило більшість населення країни (55,5%), в соціальному відношенні стало більш однорідним. Такі поняття, як «бідняки», «середняки» та «кулаки», зникли. Все селянство, об’єднане в колгоспи, знаходилося приблизно в однаковому становищі. Із завершенням політики непу зникла виникла в 1920-і рр. прошарок дрібних і середніх міських підприємців.

Рівень реальних доходів населення скоротилося приблизно вдвічі. Однак це не викликало масового невдоволення. У людей зберігалася віра, що труднощі країни носять тимчасовий характер. До того ж зник такий джерело соціального роздратування, як високі доходи непманів і куркулів.

3. Модернізація армії. Найважливішою ланкою соціалістичної індустріалізації була модернізація Збройних сил і розвиток їх економічної бази – військово-промислового комплексу (ВПК) країни.

Пріоритети в модернізації та структурі ВПК в 1930-і рр. віддавалися сухопутним військам і авіації. Розвиток флоту розглядалося як другорядне завдання.

У 1931 р була прийнята концепція модернізації, запропонована М.Н. Тухачевським, який вважав найважливішим завданням забезпечення армії бронетанкової та авіаційної технікою. Він був ініціатором організації підприємств подвійного призначення, які випускали на одних потокових лініях і громадянську, і військову техніку (зокрема, поєднувався випуск тракторів і танків).

Пропозиції Тухачевського про створення масовою, оснащеної найдосконалішою військовою технікою армії далеко не відразу отримали підтримку політичного керівництва країни. Воно виходило з того, що добровольчий принцип комплектування Червоної армії, прийнятий після закінчення Громадянської війни, дозволяв мати хоча й нечисленні (близько 570 тис. Осіб), але вірні правлячої партії Збройні сили. Крім того, багато військові керівники недооцінювали значення технічного переозброєння армії. Однак у кінцевому рахунку точка зору Тухачевського взяла верх.

До середини 1930-х рр. реконструкція армії та оборонної промисловості здійснювалася швидкими темпами. Формувалися бронетанкові та авіаційні сили, зміцнювалася індустріально-технічна база.

Посилання на основну публікацію