Індонезія при Сукарно і Сухарто

Найбільш густонаселеною країною Південно-Східної Азії є Індонезія. У 1950-х рр. президент Індонезії Сукарно пішов на зближення з СРСР і Китаєм. Він сподівався налагодити промислову експлуатацію багатих сировинних ресурсів країни – олова і нафти, розвивати металургію і машинобудування. Сукарно потребував потужної армії, так як хотів об’єднати території не тільки колишньої нідерландської, але і британської частини островів. У 1962 р він мало не вступив у війну з Нідерландами через затримку в передачі його країні території Західний ІРЕА. Крім того, індонезійці нападали на територію тільки що утворився держави Малайзія – колишньої англійської колонії Малайї.

Військова конфронтація з навколишнім світом все більше відволікала Сукарно від економічного будівництва. З часом президенту стало здаватися, що його «прогресивний курс» гальмують армійські лідери, які користувалися великим впливом з часів війни за незалежність. У боротьбі з ними Сукарно вирішив спертися на комуністів. В Індонезії виникла компартія, найчисленніша після китайської, схиляються до ідей маоїзму. Сукарно сподівався на допомогу не тільки СРСР, а й КНР. У 1965 р офіцери, пов’язані з компартією, перебили найбільш впливових воєначальників, що заважали Сукарно. Президент думав, що чужими руками розправився зі своїми ворогами. Але залишився в живих генерал Сухарто зумів мобілізувати армію і знищити керівників заколоту. Президент опинився під домашнім арештом. У країні почалося знищення комуністів. За своїми масштабами ці масові страти можна порівняти з геноцидом у нацистській Німеччині, Кампучії і Руанді – загинули мільйони людей лівих поглядів, в більшості своїй непричетні до заколоту. Сукарно був змушений передати владу генералу Сухарто.

Військова диктатура в Індонезії відкрила дорогу західному капіталу і створила для нього пільгові умови. Але економічному розвитку заважали корупція чиновників, економічна відсталість і низька грамотність населення. Однак поступово західні компанії все ж освоїли індонезійська ринок і багаті сировинні ресурси країни. Почалося будівництво сучасних підприємств, господарі яких збагачувалися за рахунок дешевої місцевої робочої сили. Частина прибутків залишалася в країні, що сприяло зростанню добробуту індонезійців. Однак в 1998 р з’ясувалося, що індонезійський процвітання цілком залежало від стану світового ринку. Економічна криза призвела до народних хвилювань, повалення Сухарто, підйому мусульманського радикалізму і кривавим міжетнічним сутичкам.

Посилання на основну публікацію