Голлізм і утворення П’ятої республіки

Четверта республіка пішла в історії і перед новим урядом Шарля де Голля постало завдання перебудови політичної системи та Франції і якнайшвидше прийняття нової Конституції.
До кінця червня 1958 текст конституції був складений і у вересні проект був винесений на референдум. Переважна більшість французів (79%) підтримало проект де Голля і Конституція набула чинності.
Головна відмінність Конституції 1958 р від конституції Четвертої республіки полягає в значному розширенні прерогатив виконавчої влади (президента і уряду) за рахунок законодавчої (парламент).
Президент республіки – ключова фігура французької політики. Він має вельми широкі повноваження:
– Призначення прем’єр-міністра та інших вищих посадових осіб;
– Має право законодавчої ініціативи і право вето щодо прийняття законів;
– Право оголошення НП і отримання всієї повноти влади;
– Має право розпуску Національних зборів і призначення нових виборів і т.д.
У новій конституції знайшли своє логічне завершення основні положення голлістської доктрини держави, які формувалися протягом багатьох років і висловлювалися як самим де Голлем, так і його прихильниками. Конституція 1958 р стала основою нового режиму – П’ятої Республіки. Вона замінила у Франції республіку парламентського типу республікою президентського типу правління.
Головними віхами у формуванні режиму П’ятої республіки стали парламентські і президентські вибори. В ході виборів в Національні збори в листопаді 1958 перемогу здобула нова партія прихильників де Голля – Союз за нову республіку (ЮНР). Лідери ЮНР – Дебре, Шабан-Дельмас, Сустель – оголосили себе «єдино і цілком віддані ідеям і особі Ш. де Голля», проте сам генерал відмовився стати лідером партії і виступав проти використання його імені, хоча і підтримував прямі контакти зі своїми прихильниками.
Вступивши в блок з «незалежними» депутатами, партія ЮНР отримала абсолютну більшість у парламенті. А через місяць де Голль був обраний президентом Франції. Уряд очолив лідер ЮНР – Мішель Дебре. Згодом прем’єром у п’яти кабінетах голістів буде Жорж Помпіду (з квітня 1962 по липень 1968)
У початковий період існування П’ятої республіки склалася традиція, згідно з якою прерогативою президента країни стала зовнішня політика, а завданням глави уряду – внутрішня. Тому де Голль спочатку зосередився на найгострішої проблеми зовнішньополітичної сфери країни – Алжирському питанні.
Ш. де Голль досить швидко зрозумів безперспективність силового варіанту вирішення проблеми. У вересні 1959 року він проголосив, що Алжир має право на самовизначення. Це викликало бурю невдоволення як серед ультраколоністов, які наполягали на продовженні війни, так і серед голістів. Ситуація загострювалася.
У 1960 році був організований «заколот правих», вже проти де Голля, правда закінчився поразкою. Але ультра створили таємну терористичну організацію – ОАС і підняли новий заколот в квітні 1961 р Бунтівники відмовилися підкорятися владі президента і навіть готувалися до висадки десанту в Парижі. Президент застосував силовий варіант проти заколотників. А в січні тисяча дев’ятсот шістьдесят-два г.решіл винести питання про долю Алжиру на референдум. 75% французів висловилися на підтримку планів президента.
18 березня 1962 були підписані Евіанські угоди, за якими Алжир отримав довгоочікувану незалежність.
Завершення війни в Алжирі дозволило президенту зосередити увагу і на вирішення внутрішніх проблем країни. Боротися за відродження величі Франції без опори на солідний економічний фундамент було нереально.
У Франції, як і в інших провідних державах Заходу, першорядне увага приділялася забезпеченню високих темпів економічного зростання.
Кабінет Дебре вжив заходів, спрямованих на поліпшення фінансового становища країни. Уряд поставив завдання розвивати переважно ті галузі промисловості, які найбільш успішно сприяли поліпшенню платіжного балансу (нагадаємо, що Франції діяла система заходів державного регулювання економіки). Це призвело до бажаних результатів: було ліквідовано дефіцит державного бюджету і торговий дефіцит.
У Франції стали активно використовуватися методи соціально-економічного планування. Держава заохочувала впровадження у виробництво передових технологій і взагалі заохочувало НТП.
Велика увага приділялася розвиток ВПК. У країні швидкими темпами створювалася ракетна і атомна промисловість. Держава багато робило і для форсованого розвитку аграрної сфери. Різко зросла технічна оснащеність с / г і, як наслідок, зросла продуктивність праці. За рахунок цих заходів, частка населення, зайнятого в аграрній сфері, скоротилася майже вдвічі.
Уряд провів податкову реформу: був введений єдиний прибутковий податок (що включав прогресивно-пропорційну систему оподаткування). Неодноразово підвищувалася МРОТ і зарплати держслужбовцям.
У 60-і рр. відбулося достатньо відчутне покращення і рівня, і якості життя. Розширилася сфера дії системи соціального забезпечення. Значні зміни відбулися в системі освіти, особливо вищої. Воно стало набагато доступніше для широких верств французів.
Все це не могло не позначитися і на політичній атмосфері, що панувала у французькому суспільстві. Поступово зник страх державного перевороту, стабілізувалася соціально-економічна атмосфера. А, отже, і необхідність довіряти долю держави сильної особистості.
Ця обставина сприяло зростанню опозиції та активізації її діяльності. Причому ряди опозиційних сил істотно розширилися: до соціалістів і комуністів приєдналися праві, радикали і центристи.
Партійно-політична обстановка стала ще більш напруженою осені 1962, коли де Голль запропонував ввести прямі вибори президента і виніс свою ініціативу на референдум. Незважаючи на негативне ставлення до цих планів з боку більшості політичних партій, крім ЮНР, на референдумі де Голль отримав підтримку більше 60% виборців. На переможній хвилі президент оголошує про нові вибори в Національні збори. Авторитет де Голля був непорушним, так як більшість французів саме з ним пов’язували майбутнє країни. Це дозволило ЮНР отримати більшість місць у парламенті і сформувати партійний кабінет.
Протягом 1962-1964 рр. опозиція активно обговорювала перспективи партійної перегрупування для пошуку оптимального варіанту кандидатурі Ш. де Голля на нових президентських виборах. У 1965 р було оголошено про створення Федерації демократичних і соціалістичних лівих сил (ФДСЛС), що об’єднала у своїх лавах соціалістів, радикалів і лівих республіканців. Лідером об’єднання став Франсуа Міттеран. Однак партії правої опозиції вирішили висунути свого кандидата. Ним став Жан Леканюе.
Таким чином, в боротьбу за пост президента Франції вступили три кандидати – де Голль, Міттеран і Леканюе. У результаті перемоги у другому турі пост президента ще на 7 років залишився за де Голлем, получили більш 55% голосів виборців.
У березня 1967 пройшли чергові вибори до Національних зборів, на яких знову домоглася успіху голлістська партія. Таким чином, біля керма держави залишалася колишня політична еліта.
Однак у середині 1968 Франція пережила глибоку соціально-політичну кризу. Він висловився в масових виступах студентства. В основі невдоволень лежала стагнуюча система вищої освіти. При цьому тут знайшла відображення і общезападная тенденція активізації лівацьких студентських угрупувань, які виступають проти традиційних буржуазних цінностей. Події почалися в Сорбонні в травні 1968 року під час зіткнень між поліцією і студентами. На захист студентів вийшли профспілки і ліві сили, але вже з політичними гаслами: «Десяти років досить!», «Де Голль, до побачення!». Розпочатий як локальний, криза швидко набув загальнонаціонального характеру. За кілька днів загальне число страйкуючих досягло 10 млн. Чоловік. Більшість підприємств і банків припинило роботу. Зупинився транспорт. Загальні вимоги стосувалися насамперед поліпшення соціального забезпечення.
Уряд одразу ж пішло на поступки: було підвищено МРОТ на 35%, збільшено допомоги по безробіттю на 15%, сімейні виплати, пенсії і т.д. Було підтверджено скорочення робочого тижня до 40 годин без зменшення зарплат.
30 травня 1968 президент виступив по телебаченню і радіо з промовою, в якій стверджував, що над Францією нависла загроза комуністичної диктатури, оголосив про розпуск Національних зборів і проведення нових парламентських виборів. У той же день по вулицях Парижа пройшла величезна маніфестація на підтримку президента. У перших рядах йшли члени уряду з гаслами «Де Голль не самотній!».
Позачергові вибори до червні 1968 р принесли перемогу прихильникам президента республіки. Після виборів де Голль вирішив зосередитися на внутрішній політиці. Він змінив прем’єра, яким став колишній міністр закордонних справ Моріс Кува де Мюрвіль. Першим актом уряду стала реформа вищої освіти. Ну а наступним – законопроект про реформу сенату і органів місцевого самоврядування, запропонований де Голлем. Бажаючи підкреслити значимість цього законопроекту, де Голль вирішив винести його на референдум і оголосив, що в разі його відхилення подасть у відставку.
Проект був явно невдалим (складним і заплутаним) і опозиція не забула воспользо-тися наданою можливістю. Та й сам де Голль незадовго до референдуму зрозумів, що програв. Він говорив: «Французи втомилися від мене, та й я втомився від них».
На референдумі 27 квітня 1969 виборці 52% голосів відкинули проект. Так закінчилися 10 років правління де Голля. Він дотримав обіцянки – негайно подав у відставку і пішов їхньої політики. 9 листопада 1970 він помер, але увійшов в історію як найвидатніший військовий, політичний і державний діяч Франції ХХ століття.
Після відставки де Голля всі політичні сили Франції почали підготовку до позачергових президентських виборів, на яких здобув перемогу колишньої прем’єр-міністр Жорж Помпіду. Його перемога означала збереження правлячого курсу де Голля. Однак президент заявив про початок діалогу і співпраці з правою опозицією і переході від класової боротьби до класової співпраці. У руслі програми «нового суспільства» було вирішено питання про нової системи оплати праці (зростання зарплат залежно від зростання цін і доходів держави), збільшені посібники, знижений пенсійний вік з 65 до 63 років. Одночасно було оголошено про ослаблення регулюючої функції держави у сфері економіки та посиленні впливу ринкових механізмів.
Першим великим випробуванням для нового політичного керівництва стали парламентські вибори 1973 р Вони повинні були показати політичний розклад у після деголлівської Франції.
А зміни дійсно відбулися:
– Був завершений процес зближення лівих сил. Соціалісти і комуністи домовилися про спільні дії і виробили спільну програму. За підсумками виборів вони зібрали 45% голосів;
– Серйозно ослабли позиції правлячої коаліції (ЮДР, колишня ЮНР і незалежні республіканці). У першому турі вони зібрали 35% голосів, і лише об’єднавшись з «рухом реформаторів» (центристи і праві радикали) змогли отримати більшість у парламенті.
Голлісти втратили лідируючі позиції в суспільстві. До цієї проблеми слід було додати і негативні процеси, які стали проявлятися у французькій економіці на початку 70-х рр. (енергетичний криза 1973 г.). Несподіваним ударом стала зміряй в квітні 1974 року президента країни Ж. Помпіду. Це не обіцяло Франції подальшого спокійного розвитку на новому етапі історії.

Посилання на основну публікацію