1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Історія
  3. Гласність

Гласність

Особливого розмаху після січневого (1987) пленуму ЦК КПРС придбала політика «гласності». З кінця 1986 в країні почали друкувати літературні твори, раніше недоступні широкому читачеві, – «Діти Арбата» А. Рибакова, «Білі одягу» Б. Дудинцева, «Зубр» Д. Граніна, «Життя і доля» В. Гроссмана і ін. Почався процес повернення в радянську літературу творів В. Набокова, А. Платонова, М. Булгакова, О. Мандельштама.

Країна переживала читацький бум. Як і в період реформ 1860-1870-х рр., Величезну роль в розкріпачення умів, переосмисленні минулого і сьогодення відіграла преса, яка стала одним з найважливіших двигунів перетворень. Активно розсовували межі «гласності» журнали «Новий світ», «Прапор», «Огонек»; газети «Московские новости», «Аргументи і факти»; телевізійні передачі «Погляд», «П’яте колесо», «600 секунд» та ін. Різко зросли тиражі «товстих» літературних журналів. На їх сторінках обговорювалися практично всі раніше закриті теми: роль КПРС в суспільстві, привілеї номенклатури, «білі плями» історії країни, економічні проблеми.

Важливою подією духовного життя країни стало урочисте святкування 1000-річчя хрещення Русі. Вперше за десятки років радянська держава дало можливість широко відзначити дату прийняття християнства.

Осінь 1987 стала певним вододілом у розвитку суспільно-політичної ситуації в СРСР. На неї вплинули нові оцінки історії та політики, що пролунали в доповіді М.С. Горбачова у зв’язку зі святкуванням 70-річчя Жовтневої революції. Він закликав до переосмислення радянського минулого, вказав на необхідність наукової оцінки сталінізму, відзначив заслуги перед країною Н.І. Бухаріна та інших репресованих керівників партії.

До середини 1988 р Комісія Політбюро ЦК КПРС з додаткового вивчення матеріалів, пов’язаних з репресіями, реабілітувала Бухаріна, Рикова, Зінов’єва, Каменєва та інших діячів більшовицької партії не тільки в кримінальному, а й в політи-ко-партійному відношенні. Центральною темою стало переосмислення радянського історичного досвіду, викриття сталінізму. Лейтмотивом звучав лозунг «повернення до ленінських норм» – міфологізованій ідеальної моделі соціалізму.

Така «гласність без кордонів» призвела до того, що на рубежі 1987-1988 рр. почалося розмежування поглядів і позицій щодо проведеного в країні курсу. Одні вважали, що перетворення йдуть дуже повільно і не дають результатів. З таких позицій на жовтневому (1987) пленумі ЦК виступила пив Б.Н. Єльцин. Учасники пленуму піддали його нещадній критиці і вивели зі складу Політбюро. У наступні дні він був знятий з посади першого секретаря МГК КПРС і призначений керівником Держбуду СРСР. У той час у масовій свідомості Б.Н. Єльцин постає як борець з номенклатурними привілеями, захисник народних інтересів, потерпілий за праве діло.

Інші вважали, що під прапором перебудови йде «здача» соціалізму. Лідером таких настроїв в Політбюро став Є.К. Лігачов. Він санкціонував публікацію в газеті «Радянська Росія» від 13 березня 1988 статті викладача Ленінградського технологічного інституту Н. Андрєєвої «Не можу поступитися принципами». Стаття була передрукована більш ніж тридцятьма обласними газетами країни. Вона стала маніфестом супротивників Горбачова. Н. Андрєєва виступила пала на захист Сталіна і проти «очернительства» радянської історії. Після обговорення в Політбюро ЦК прихильники Горбачова завдали удару у відповідь. 5 квітня 1988 «Правда» опублікувала редакційну статтю, написану А.Н. Яковлєвим. У ній на основі історичних фактів доводилася справедливість звинувачень Сталіна і його поглядів; підкреслювалося, що стаття Н. Андрєєвої націлена на припинення перебудовних процесів.

Головною політичною подією 1988 з’явилася XIX партійна конференція. Вона започаткувала конституційним реформам в СРСР. Вперше за десятки років на партійному форумі звучали різні точки зору щодо ключових проблем. М.С. Горбачов у доповіді підкреслив, що економічні невдачі реформ безпосередньо пов’язані з відсталістю партапарату, бюрократизмом адміністративно-командної системи. Ці «механізми гальмування» пропонувалося подолати за допомогою радикального реформування політичної системи країни. Йшлося про розмежування функцій партійних і радянських органів, про передачу владних повноважень від КПРС Радам, про альтернативні вибори. Була запропонована нова структура вищих органів влади. Вона включала З’їзд народних депутатів (2250 осіб) та діє на постійній основі Верховна Рада СРСР (750 осіб), сформований з числа депутатів. У грудні 1988 р на сесії Верховної Ради всі ці рішення були узаконені в поправках до Конституції СРСР.

Розпочата XIX партійною конференцією реформа державного ладу несла в собі непередбачувані наслідки. Задумані перетворення фактично вели до руйнування всевладдя партійної номенклатури. Загострення економічної ситуації, наростання національних конфліктів, виникнення незалежних громадсько-політичних організацій трансформували «перебудову» з керованого апаратного реформаторства в процес, в якому беруть активну участь народні маси. Країна стояла на порозі радикальних перетворень суспільства.

ПОДІЛИТИСЯ: