Гітлерівський режим

Після захоплення влади гітлерівці приступили до перебудови внутрішнього життя Німеччини. Економічна політика нацистів була спрямована на максимальну централізацію господарського життя. Держава здійснювала контроль за економікою через Генеральна рада німецького господарства, з’явилися шість господарських груп (промисловості, енергетики, торгівлі, ремесла, банків, страхової справи). Країна була розділена на господарські округу, всі підприємства включені у відповідні галузеві та територіальні об’єднання, які розподіляли замовлення, кредити, поставки сировини, визначали рівень цін і зарплати, перелік і параметри, що випускається. Всі підприємницькі союзи переходили в підпорядкування міністерства економіки, яке очолював призначений урядом «фюрер німецького господарства». Проводилось укрупнення промислових підприємств.
У ряді випадків власники підприємств стали лише формальними їх господарями. Всім розпоряджалися державні чиновники і функціонери нацистської партії. Близько 80% продукції вироблялося за державними замовленнями. З економічної та політичної самостійністю німецької буржуазії було покінчено. Хоча великі монополісти і продовжували займати важливі посади в управлінні господарством, найважливіші питання вирішували представники партійної верхівки.
Нацисти прагнули підняти авторитет нової влади серед усіх верств населення. За рахунок організації громадських робіт було ліквідовано безробіття. Дрібні власники отримали різні пільги. Відбувалася супроводжувалася пропагандистської галасом «ариизации» економіки – експропріація власності євреїв. Одна частина належали їм банків і підприємств була націоналізована, а інша передана німецьким капіталістам. Проте в цілому рівень життя народу при нацистському режимі не тільки не зріс, а навіть знизився: уряд викачувала кошти для озброєння армії.

За допомогою засобів масової інформації нацисти маніпулювали свідомістю мільйонів людей. Було створено спеціальне міністерство пропаганди на чолі з Й. Геббельсом. Воно використовувало науково-технічні досягнення, зокрема радіо, яке слухали 26 млн німців. Жителям Німеччини внушались расистські ідеї про «повноцінних» і «неповноцінних» націях. Втомлений від негараздів обиватель раптом дізнавався, що належить до «вищої» арійської раси і повинен стати господарем світу. Націоналістична і расистська політика нацистів обмежувалося однією лише пропагандою. По всій країні почалося переслідування євреїв і циган, метою якого було їх фізичне знищення. Гітлер почав прискорено готуватися до війни за «життєвий простір для німецького народу», яке бачилося йому насамперед на сході – в землях слов’янських народів.
Фашистський режим в Італії і нацистський у Німеччині не були самотні. У 20-30-ті рр. диктатури були встановлені в багатьох європейських країнах. Польський генерал Ю. Пілсудський в 1926 р здійснив державний переворот і встановив свою одноосібну владу. В Австрії на початку 30-х рр. виник режим, що нагадував італійський. В Іспанії в 1939 р після поразки республіканців у громадянській війні панували фалангісти на чолі з генералом Ф. Франко. Диктаторські авторитарні режими існували також у Болгарії, Угорщини, Португалії, Румунії, Югославії та деяких інших країнах.
Підведемо підсумки
Виникнення тоталітарних і авторитарних режимів, заснованих на ідеології націоналізму і расизму, було характерною рисою життя Європи в першій половині XX в. Властивий їм антидемократизм знаходив поживний грунт серед широких верств населення, розчарованих нездатністю демократичних урядів впоратися з труднощами в умовах ліберальної економіки. Агресивний тоталітаризм поставив людство на грань нової війни.

Посилання на основну публікацію