Гітлерівське вторгнення

На Заході деякі історики висловлюють думку, що Радянський Союз припускав першим напасти на Німеччину. Тому нібито агресія Німеччини була превентивним (попереджувальним) ударом. Ця точка зору не відповідає дійсності. Зокрема, німецька військова розвідка, очолювана адміралом Канарісом, жодною інформацією про можливий удар Червоної Армії не володіла. У січні 1941 р Гітлер стверджував, що «Сталін проти Німеччини відкрито не виступить».

Пізно ввечері 21 червня Сталін дав згоду (на прохання наркома С.К. Тимошенко і начальника Генерального штабу Г.К. Жукова) направити в західні військові округи директиву про приведення військ у бойову готовність. Командувачі округами отримати директиву не встигли. Більш організовано і чітко проходило доведення сигналів до ВМФ: переданий по телефону наказ був виконаний.

Близько 4 години ранку 22 червня 1941 без оголошення війни німецькі війська перейшли кордон Радянського Союзу. Почалася Велика Вітчизняна війна.

У війні проти СРСР на боці Німеччини брали участь Фінляндія, Словаччина, Угорщина, Румунія та Італія. Доброзичливий нейтралітет по відношенню до Німеччини займали Іспанія, Болгарія, Туреччина. У Радянського Союзу до цього моменту союзників в Європі не було.

Напала сторона зосередила на кордоні з СРСР близько 4,3 млн військовослужбовців, 42 тис. Гармат і мінометів, понад 4 тис. Танків і майже 5 тис. Літаків. В СРСР було 3,2 млн бійців і командирів Червоної Армії, майже 60 тис. Гармат і мінометів, 14 700 танків, понад 10 тис. Літаків.

Німеччина мала величезний військово-промисловий потенціал, володіючи економічними ресурсами завойованих нею держав. Мета фашистської агресії полягала в знищенні Радянського Союзу як держави, поневоленні і фізичне знищення значної частини його населення.

Німецькі війська наступали широким фронтом від Баренцового до Чорного моря. Вони розраховували на проведення бліцкригу – блискавичної війни, завершити яку планувалося через кілька місяців виходом на лінію «Архангельськ – Волга». На Прибалтійські республіки і Ленінград наступала група армій «Північ»; на Білорусію, Смоленськ і Москву – група армій «Центр»; на Київ, Одесу і регіон Донецького басейну – група армій «Південь». Військами Німеччини керували досвідчені воєначальники. Серед них виділялися командувачі групами військ Бок, Лееб, Рунштедт; командири танкових з’єднань і корпусів Гудеріан, Манштейн та ін.

У перші години війни противник опанував стратегічною ініціативою. До кінця цього дня війни фашистські війська просунулися вглиб радянської території на 25-50 км. Того дня Червона Армія втратила 1200 літаків (третина бойової авіації), 800 з яких навіть не встигли злетіти з аеродромів.

Посилання на основну публікацію