Гельсінський акт

«Розрядка» охопила не тільки радянсько-американські відносини. Змінився і політичний клімат у Європі. Ще в 1966 р соціал-демократ Віллі Брандт, який очолив міністерство закордонних справ ФРН, проголосив «східну політику», спрямовану на нормалізацію відносин між «двома Німеччина». У 1971 р було укладено угоду, врегулювати міжнародні спори про Західному Берліні. У липні 1973 за ініціативою наддержав почалося Нарада з безпеки і співробітництва в Європі, яке повинно було вирішити всі виниклі в ході «холодної війни» європейські проблеми. У нараді брали участь представники майже всіх країн Європи, а також США і Канади. 1 серпня 1975 глави цих держав, зібравшись в Гельсінкі, урочисто підписали Заключний акт наради. Це був момент торжества політики миру, добросусідського співіснування країн з різним суспільним ладом. Заключний акт визнавав непорушність кордонів, що існували тоді в світі, а також право народів вільно обирати суспільний лад. ФРН і НДР взаємно визнали один одного. Всім країнам Європи було гарантовано невтручання в їх внутрішні справи, а громадянам цих країн – повага їхніх громадянських прав.
Однак у тих країнах, де порушувалися громадянські права, їх продовжували зневажати і далі, а спроби інших держав критикувати внутрішню політику урядів, які порушували права людини, оголошувалися втручанням у внутрішні справи. Для спостереження за дотриманням Гельсінкських угод була створена Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). У деяких країнах Східної Європи, в тому числі і в СРСР, виникли громадські гельсінкські групи, які викривали порушення угоди в галузі прав людини на території соціалістичних країн. Учасники цих груп піддавалися переслідуванням з боку влади, на початку 1980-х рр. більшість груп було розгромлено.

Посилання на основну публікацію