Формування станів

В епоху створення централізованої держави в російській суспільстві багато чого змінилося. У станів, що існували в Росії, були ознаки, які зближували їх з уже відомими нам лицарством, селянством, духовенством. Але були в положенні різних верств російського суспільства і свої особливості. У родової знаті – служивих князів і боярства – і дворян було багато спільного. І ті й інші не вважалися повноправними власниками своїх володінь – господарем землі в державі був великий князь. Землевласники знаходилися у нього на службі. При цьому родова знати володіла землею на підставі старовинного вотчинного права – володіння передавалися від батька до сина. Поміщик, на відміну від вотчинника, припиняючи службу, втрачав і землю. До того ж родова знати, на відміну від дворян, грала в державних справах набагато більш видну роль.

Основну масу населення Російської держави становили прості хлібороби. Завдяки їхній праці множилися основні багатства країни, держава змогла створити сильну армію. З XV в. всіх хліборобів, незважаючи на відмінності в їхньому суспільному становищі, все частіше стали називати одним словом – селяни (від «хрест» і «християни»). Значна частина селян жила на чорних землях, які вважалися державною власністю. Вони несли повинності – тягло – на користь держави. Крім черносошних, були і монастирські селяни, які жили на території церковних земель. Їх кількість збільшувалася – багато вотчинники заповідали свої володіння церкви.
У міру зростання земельних роздач все більша частина чорних земель переходила до поміщиків. Селяни повинні були нести свої повинності на користь нових господарів. Частина земель залишалася у селян. Нею володіла селянська громада, луки і ліси були в загальному користуванні, а рілля ділилася між сім’ями на окремі ділянки. Селян, які жили на вотчинної і помісної землі, називали владельческими. Ділянки бояр і поміщиків обробляли також холопи. З часом господарі стали надавати їм невеликі земельні наділи. Так холопи за своїм становищем у суспільстві стали зближуватися з владельческими селянами.
Селянин, якщо у нього було бажання, міг переходити з місця на місце. Зазвичай такі переселення відбувалися восени, після закінчення польових робіт. Судебник 1497 встановив єдиний для всієї країни термін переходу селян – за тиждень до осіннього Юр’єва дня (26 листопада) і тиждень після нього. Тим самим була обмежена свобода хліборобів. З різних категорій сільських трудівників формувалося селянський стан.
Ще одним станом російського суспільства було духовенство. У міру посилення центральної політичної влади воно дещо втратило свій вплив, але зате значно розширило економічні позиції. Насамперед це висловилося в зростанні церковного землеволодіння.
Відбувалася консолідація міських верств – жителів торгово-ремісничих посадів. І нарешті, в російському суспільстві зародилося ще одне стан – козацтво. Це були люди, які втекли на околиці країни. Частина козаків (вони називалися «служиві») несла державну військову службу. Інша частина («вільні») створювала землеробські громади і військові загони, ніяк не зв’язуючи себе з державою.

Посилання на основну публікацію