Формування планово-директивної економіки СРСР

В кінці 1920-х – 1930-і рр. відбувається формування планово-директивної економіки. Ще в 1921 р була створена Державна планова комісія (Держплан), а з середини 1920-х рр. ставиться завдання організації планування в загальнодержавному масштабі. План розглядався як інструмент якісного перетворення, зміни макроекономічних пропорцій. Він був покликаний вирішити складну задачу: максимально ефективно використовувати наявні ресурси в умовах їх катастрофічного дефіциту.

Перехід до політики індустріалізації супроводжувався реорганізацією системи управління промисловістю. Початок їй поклало прийняте 5 вересня 1930 постанову ЦК ВКП (б) «Про заходи щодо впорядкування управління виробництвом і встановленню єдиноначальності». Документ значно розширював права господарських керівників, в той же час зростала їх особиста відповідальність за виконання завдань. У січня 1932 були створені наркомати важкої, лісової і легкої промисловості. Надалі число наркоматів росло, і до початку 40-х рр. в СРСР був 21 «промисловий» наркомат.
У результаті склалася жорстка «вертикаль» управління економікою. Стратегічне планування здійснювали загальносоюзні партійні та державні структури, вищі органи яких (пленуми ЦК і з’їзди партії, сесії ВЦВК і з’їзди Рад, Раднарком) приймали відповідні рішення (часто спільні). Після цього план ставав законом для управлінців всіх рівнів. План включав директиви (вказівки) по всіх сферах народного господарства СРСР. Директиви детально визначали конкретні завдання по галузях (кількісні показники), обсяг виділених ресурсів (матеріальних, фінансових) і терміни виконання. Втілювати в життя директиви мали наркомати, до складу яких входили головні управління (главки). Главки здійснювали безпосереднє керівництво підприємствами – низовим господарським ланкою. Підприємству «зверху» «спускали» план, який завжди був напруженим.

Величезний вплив на характер економіки й методи управління нею справила масштабна модернізація Робітничо-селянської Червоної Армії і Робітничо-селянського Червоного Флоту. Ця модернізація відтягувала на себе значні ресурси, а темпи зростання військових галузей набагато перевершували цивільні.

Грандіозні техніко-економічні зміни в СРСР були неможливі без вирішення найважливішої соціальної завдання – настільки ж масштабного підвищення рівня культури всього населення. У країні, де до кінця 1920-х рр. залишалися багатомільйонні маси неписьменних і малограмотних, був мізерно тонкий шар фахівців, інтелігенції, розв’язання цієї проблеми також вимагало включення мобілізаційних механізмів. До кінця 1930-х рр. в цій області вдалося домогтися революційних змін.

Радянські лідери з перших років існування держави демонстрували особливе ставлення до науки, яка була покликана вирішувати практично завдання техніко-економічного прориву країни. До 1917 р наука розвивалася автономно від держави, переважно в університетах. Радянська влада пішла шляхом організації самостійних науково-дослідних інститутів. Тут концентрувалися провідні фахівці, що створювало «мозкові центри» для інтелектуальних проривів. Наукова діяльність фінансувалася у значних розмірах, престиж вчених був високий. Узагальнюючим показником досягнень радянської науки стали успіхи в авіації. Так, розроблені і створені в 1930-і рр. літаки дозволили здійснити безпосадочні перельоти в США, що прославили Радянський Союз.

Посилання на основну публікацію