Формування данинних відносин на Русі

Частина сучасних істориків схильні розглядати залежність Русі з погляду встановлення даннических відносин. У 1237 р монголи зажадали сплати данини. Власне кажучи, цим їх умови і вичерпувалися. Не отримавши данини, вони піддали руські землі розгрому і розорення.

1246 р посланник римського папи чернець Плано Карпіні засвідчив, як один з монгольських баскаків, перерахувавши жителів, зобов’язав кожного з них щорічно здавати 1 ведмежу шкуру, 1 шкуру бобра, 1 шкурку соболя, 1 шкурку тхора, 1 шкурку чорної лисиці. «І кожен, хто не дасть цього, – додавав Карпіні, – повинен бути відведений до татар і звернений на їх раба».

Майже два десятиліття після навали не існувало якогось упорядкованого стягування данини. Положення змінилося в кінці 50-х рр. XIII ст., Коли в Північно-Східної Русі було проведено перепис населення. Вона переслідувала дві мети: визначити ресурси населення Русі для можливого використання їх у військових походах і організувати упорядкований збір данини.

Ординська перепис послужила точкою відліку для отримання завойовниками регулярної та повсюдної данини, званої на Русі «виходом». Писарі-численники методично описували двори на території кожного російського князівства. Платники повинні були обкладатися даниною в залежності від свого майнового стану. Від данини звільнялися лише служителі церкви.

Спочатку монголи спробували ввести жорсткий режим залежності, пристосувавши до збору данини існуючу на Русі (як, втім, і у самих монголів) сотенну організацію. Вони призначили з місцевих жителів десятників, сотників, тисячників і темників, які повинні були стежити за надходженням данини з кожної записаної за ними групи дворів. Данина включала в себе продовольство, фураж і гроші, що йдуть на утримання певного числа ординських воїнів.
Безпосереднім збиранням данини займалися мусульманські купці-откуп- щики, які здавна торгували з монголами. На Русі їх називали «бесермени», «бусурмани» (спотворене «мусульмани»). Відкупщики виплачували в ханську скарбницю відразу всю суму, причитавшуюся з тій чи іншій області Русі, і, влаштувавшись в одному з міст, збирали цю данину з населення, природно, з великим «наваром» для себе.

Проте вже на початку 60-х рр. XIII в. після великих виступів городян на Північно-Сході Русі ординці були змушені відмовитися від мусульманського посередництва. 1273 р (або 1275) була проведена остання перепис населення Русі. Причини, мабуть, полягали в тому, що в умовах організованого опору, в якому не останню роль грав і релігійний фактор, подібна система зажадала присутності в російських землях постійних військових контингентів ординців. Однак в умовах незвичній природного середовища (ліси, болота), при великих відстанях і відсутності доріг прогнозованість величезних матеріальних і людських витрат робила цей шлях неефективним.

З часом збір данини хан передав російським князям. Кожен князь став особисто збирати і відвозити хану належні з його спадку «вихід». Новий порядок позбавив країну від ненависних бусурман. Однак він породив ряд нових проблем. Витрати, пов’язані з частими поїздками в Орду, розоряли дрібних князів. Вимагаючи виплати боргів, ординці нерідко дочиста спустошували цілі міста і волості. Крім того, такий порядок сприяв виникненню нових усобиць, так як князі використовували поїздки в Орду для плетіння всіляких інтриг один проти одного.

Наступним кроком у розвитку системи збору ординського данини стало визнання ханом виключного права великого князя Володимирського на отримання і доставку «виходу» з усіх російських земель. Це нововведення не тільки підвищило статус великого князя, а й призвело до централізації збору данини (своєрідною податкової системи), що, у свою чергу, послужило однією з передумов формування єдиної Російської держави.

У той же час на Русі був створений постійний інститут ханської – по суті, верховної – влади в особі баскаків. Присутність баскаків – ханських намісників означало пряму владу монголів над Руссю. Мабуть, баскаків було небагато, вони сиділи по найбільших містах Північно-Східної Русі. Виконували вони в основному контролюючі та каральні функції: стежили за своєчасним надходженням данини, виконанням ханських приписів, а в разі різних порушень і непокори викликали з Орди війська для покарання винних і залякування інших.

Отже, з рубежу 50-60-х рр. XIII в. між Руссю і Золотою Ордою (так умовно називається одна з частин розпалася Монгольської держави) встановлюються даннические відносини. Визначаючи соціальну природу цього явища, необхідно виявити відмінності між даниною і контрибуцією з переможених, з одного боку, і даниною (податками) з підданих – з іншого. Від контрибуції данину відрізняється регулярністю поборів, від податків – тим, що побори відбуваються не з власного, а з підкореного чужого населення (племені, міста, держави), що залишається при цьому більш-менш самостійним.

Посилання на основну публікацію