Фізика в 19 – початку 20 століття

В основі розвитку природничих наук лежали успіхи математики, що служила інтегруючим фактором для всієї системи наукового знання. Вражаючих успіхів протягом XIX – початку XX ст. домоглася фізика. Англійський фізик-самоучка М. Фарадей (1791-1867), який вважається одним з найбільш винахідливих умів нового часу, став основоположником вчення про електромагнітне поле. Співвітчизник Фарадея Дж. К. Максвелл (1831-1879) переклав його ідеї на загальноприйнятий математичний мову. У 1871 р він заснував в Кембриджі першу в Великобританії фізичну лабораторію. Відкриття, зроблені Максвеллом, лягли в основу сучасної фізики. Своїми науково-популярними роботами Максвелл розкрив значення електрики для широкої публіки. На думку великого фізика А. Ейнштейна, вироблений Максвеллом переворот в поняттях про фізичну реальність «є найбільш глибоким і плідним з тих, яких зазнала фізика з часів Ньютона».

Третім знаменитим ученим, який поряд з Фарадеєм і Максвеллом здійснив «великий перелом» у фізиці, вважається німецький фізик Г.-Р. Герц (1857-1894). Теоретичні відкриття своїх попередників він підтвердив експериментально, показавши повну взаємозв’язок між електричними і магнітними явищами. Роботи Герца зіграли величезну роль у розвитку науки і техніки, сприяючи появі бездротового телеграфу, радіозв’язку, радіолокації, телебачення. Німецький фізик В.-К. Рентген (1845-1923) відкрив в 1895 р невидимі x-промені (рентгенівське випромінювання). Рентген став першим фізиком, удостоєним Нобелівської премії.

Присудження Нобелівських премій за найбільш видатні роботи в галузі фізики, хімії, фізіології і медицини почалося з 1901 р Їх засновником був А. Б. Нобель, шведський хімік (винахідник динаміту) і промисловець, який заповідав свій стан для організації спеціального фонду, з якого до сих пір виплачуються премії за наукові відкриття, твори літератури, а також за діяльність по зміцненню миру.

Англієць А. Беккерель відкрив в 1896 р явище радіоактивності, найважливіший внесок у подальше дослідження якого внесли французький фізик П’єр Кюрі (1859-1906) і його дружина Марія Склодовська-Кюрі (1867-1934). Вони відкрили перші радіоактивні елементи – полоній (названий на честь Польщі – батьківщини М. Кюрі) і радій. У 1903 р всі троє були удостоєні Нобелівської премії. М. Кюрі стала в 1906 р першою жінкою-професором Паризького університету; в 1911 р вона стала першим в світі вченим, який отримав Нобелівську премію в галузі хімії.

На початку XX ст. свої перші відкриття зробив Е. Резерфорд (1871-1937). В ході своїх досліджень він відкрив складну будову атома і заклав основи вчення про радіоактивність. У 1911 р Резерфорд запропонував першу електронну модель атома. Німецький фізик М. Планк (1858-1947) в 1900 р з’ясував, що світлова енергія передається не шляхом безперервного випромінювання, а окремими порціями, які отримали назву кванти. Введення цієї величини поклало початок епосі нової, квантової, фізики. Датський фізик Н. Бор (1885-1962) застосував ідею квантової енергії Планка до вивчення атомного ядра. У 1913 році він запропонував свою модель атома, поклавши початок квантової атомної теорії. Його дослідження внесли великий вклад у вивчення ядерних реакцій.

Найважливіший етап в розвитку фізики і природознавства в цілому пов’язаний з діяльністю Альберта Ейнштейна (1879-1955). У 1905 р з’явилася його перша стаття з викладом спеціальної теорія відносності. Після переїзду в Берлін Ейнштейн завершив створення загальної теорії відносності і просунув вперед квантову теорію випромінювання.

В ході свого розвитку фізика більше, ніж будь-яка інша наука, показала відносність всіх усталених перш понять класичної науки і неспроможність уявлень про абсолютну достовірність наукових знань.

Посилання на основну публікацію