Феодальна власність і васальні відносини

В епоху політичної роздробленості, що послідувала за розпадом імперії Карла Великого, в Західній Європі сформувалося суспільство, яке прийнято називати феодальним. У широкому сенсі слова це суспільство, що складається з селян, що обробляють землю, і феодалів – власників землі, на яких селяни змушені працювати.
Початок формуванню феодальної власності на землю було покладено військовою реформою Карла Мартелла. В епоху розпаду імперії Каролінгів довічне умовне володіння перетворилося в феод – спадкове земельне володіння, подаровані сеньйором (паном) васалу за умови несення ним військової служби або сплати встановлених внесків. Власник феоду називався феодалом. По відношенню до залежних від нього селянам феодал виступав як власника землі, представника державної влади та судді. Оброблювана в феодальному помісті земля ділилася на панську оранку і селянські наділи. За користування наділами селяни виконували панщину і платили оброк.
Система феодальних пожалувань призвела до формування стрункої феодальної драбини. Паном для короля (імператора) вважався сам Бог. Безпосередніми васалами монархів були герцоги, графи, а також представники вищого духовенства, які володіли землею на правах світських феодалів (всередині духовенства існувала своя ієрархічна драбина). Всі вони приносили монарху присягу вірності. Герцоги і графи давали землю у володіння баронам. У баронів, у свою чергу, теж були васали – дрібні феодали-лицарі.
Васал ніс ряд обов’язків по відношенню до свого сеньйору. Однак і сеньйор ніс обов’язки по відношенню до нижчому феодалу. Часто всі можливі випадки взаємин між членами феодальної драбини були зафіксовані в спеціальних договорах.

Посилання на основну публікацію