Етапи великої французької революції

Французька буржуазно-демократична революція 1789-94 років нанесла вирішальний удар по абсолютистській монархії і розчистила грунт для зароджується капіталізму.

Велика французька революція – це закономірний результат тривалої кризи феодально-абсолютистської системи; це фактичний результат неминучого конфлікту між відживаючими свій вік феодальними відносинами і новим, капіталістичним способом виробництва.

Незважаючи на різні інтереси прошарків населення, які відрізняються один від одного, їх об’єднало в революційній боротьбі бажання повалити ненависну і застарілу феодально-абсолютистської систему управління державою.

Керівна роль в цій боротьбі належала буржуазії, яка на той період проявила себе прогресивним і революційним класом.

Французька буржуазно-демократична революція характеризується яскраво вираженими основними етапами.

Етап перший (14 липня 1889 – 10 серпень 1792). Народ взяв штурмом Бастилію – державну в’язницю, яка символізувала абсолютну владу короля. Цей день прийнято вважати першим днем ​​Великої французької революції. Установчі збори, утворені депутатами третього стану і примкнулою до них частиною ліберального дворянства, прийняли 26 серпня 1789 року Декларацію прав людини і громадянина.

Перший етап французької революції характеризується пануванням великої буржуазії.

Вся політика новоствореного органу управління Установчих зборів як законодавчого органу керувалася переважно інтересами великої буржуазії. Спочатку вони збігалися з інтересами більшості третього стану – повалити феодальний абсолютистський лад. Прогресивний характер прийнятих в цей період декретів підтверджує єдність прагнень третього стану. Підсумком першого етапу Великої французької революції стало утворення партії великої буржуазії – конституціоналістів, які стали панівною силою країни.

Антидемократична політика великої буржуазії перетворює її спочатку в консервативну силу, а, пізніше і в контрреволюційну.

Розстріл за наказом Установчих зборів мирної демонстрації парижан 17 липня 1791 року на Марсовому полі, які вимагали відмови від влади короля остаточно розкололи третій стан між угрупованнями:

  • фельянів;
  • жирондистів;
  • якобінців.

Розпочата в квітня 1792 року військова інтервенція змусила Законодавчі збори кинути клич “Вітчизна в небезпеці”, що послужило поштовхом до:

  • народного повстання;
  • створення Паризької Комуни;
  • повалення тисячолітньої монархії.

Цей період революції (10 серпня 1792-2 червня 1793) є другим етапом і характеризується гострою боротьбою між якобінцями і жирондисти.

Третій етап (2 червня 1793-27 / 28 липня 1794) – це прихід до влади якобінців, який перетворився в революційно-демократичну диктатуру.

Посилання на основну публікацію