Епоха титанів

Найбільшим генієм Відродження був Леонардо да Вінчі (1452-1519). У молодості він навчався живопису, але гуманістичної освіти не отримав і своїми енциклопедичними знаннями був зобов’язаний тільки самому собі, своїй жадобі пізнання і невтомній працьовитості.

Головним джерелом знань про світ і людину Леонардо вважав досвід, розуміючи його дуже широко: це і спостереження за природними явищами, і фізичний експеримент, і інженерна конструкція.

Він:

  • спостерігав за потоком води;
  • польотом птахів;
  • вивчав будову людського ока;
  • цікавився фізикою і анатомією;
  • ботанікою і архітектурою.

Знавець анатомії, фізики, механіки, конструктор і архітектор, скульптор і художник, музикант і літератор, глибокий мислитель – Леонардо став втіленням гуманістичного ідеалу всебічно розвиненої особистості. Він залишив людям проекти підводного човна, літального апарату, парашута.

Його задуми обганяли фізичні можливості однієї людини.

Пред’являючи до себе найвищі вимоги, він багато чого залишив незакінченою (наприклад, картину «Поклоніння волхвів»). А деякі його шедеври не пощадив час. Так, в сильно пошкодженому вигляді дійшло до нас найбільш ценимое сучасниками творіння майстра – фреска «Таємна вечеря».

Один з кращих художників Відродження, Леонардо досяг найвищої майстерності в передачі невловимих переходів від світла до тіні. Контури предметів на його картинах пом’якшені легким серпанком. Всьому світу відомий його портрет Мони Лізи («Джоконда»), особа якої ніби на очах змінює своє вираження.

Молодший сучасник Леонардо, Мікеланджело Буонарроті (1475-1564), за різнобічну геніальність був прозваний «божественним». Архітектор і художник, військовий інженер і поет, сам себе він вважав насамперед скульптором.

Головне для Мікеланджело – велич і драматизм життя людини, титанічна напруга її боротьби.

Він часто зображав оголене тіло, наділяючи його красою і потужністю. Свідченням творчої зрілості майстра стала п’ятиметрова статуя Давида – втілення мужньої готовності до боротьби.

Головний з здійснених Мікеланджело задумів в галузі скульптури – ансамбль капели Медічі у Флоренції. Статуї, які уособлюють хода часу – День, Ніч, Вечір і Ранок, – при всій їх фізичній потужності, відзначені печаткою душевної втоми і гірких роздумів.

Геніальне творіння Мікеланджело-художника – розпис стелі Сікстинської капели у Ватикані з біблійними сценами. На просторі в 600 м2 художник, стоячи на лісах і закинувши голову, поодинці написав сотні людських фігур, виконаних небаченої потужності і драматизму.

Після закінчення цієї титанічної роботи він довгий час не міг дивитися прямо перед собою, а читаючи, мав піднімати книгу високо над головою. Через багато років майстер знову повернувся до розписів Сікстинської капели, створивши грандіозну фреску «Страшний суд».

Не менш масштабним була творчість Мікеланджело-архітектора. Саме йому належала провідна роль у спорудженні головної будівлі католицького світу – собору Св. Петра в Римі. За його проектом створені західний фасад собору, барабан і найбільший у світі купол.

Рафаель Санті з Урбіно (1483-1520), хоча і помер молодим, встиг здійснити багато свої починання.

Він швидко знайшов власний шлях у мистецтві і досяг на ньому вершин слави. Як справжній син Відродження, Рафаель був багатогранним майстром. Кілька років він керував будівництвом собору Св. Петра, розписав стіни в багатьох залах Ватикану, створив чудові портрети сучасників. Але найбільше відомі його вчинені за красою образи Мадонни. У творчості Рафаеля втілилася гуманістична мрія про прекрасне душею і тілом людину, що перебуває в повній гармонії зі світом. Його образи світлі, радісні і ліричні, але він умів надати своїм творінням і драматичну напруженість.

Найзнаменитіше творіння Рафаеля – «Сикстинська Мадонна».

Богоматір і немовля Ісус вражають одухотвореністю. Дитина ніби передчуває свою долю. Знає про неї і мати – і все ж, ніжно притискаючи сина до себе, вона одночасно простягає його людям, заради щастя яких готова принести в жертву найдорожче для неї – своє дитя.

Чудова школа живопису склалася у Венеції. Найзнаменитіший венеціанський майстер Тіціан Вечелліо (бл. 1477-1576) був справжнім новатором у живописі. Якщо флорентійські художники передавали об’ємність форм, то Тіціан вперше показав величезні можливості кольору як засобу художньої виразності.

Він прожив довге творче життя і встиг сказати своє слово у всіх видах живопису.

З рівним майстерністю він писав і величезні вівтарні полотна, і картини на сюжети античної міфології («Даная», «Венера Урбинская»), і чудові портрети – Карла V, папи Павла III та ін.

Найкращі твори італійських майстрів Високого Відродження назавжди залишилися в скарбниці світового мистецтва.

Посилання на основну публікацію