Енергетична та екологічна кризи

Низькі ціни на енергоносії – нафту і газ – були однією з найважливіших причин процвітання країн Заходу. У 1973 р між державою Ізраїль та арабськими країнами спалахнула війна. США підтримали Ізраїль. Тоді арабські країни на знак протесту оголосили ембарго (заборона на торгівлю) з країнами Заходу. Кількість нафти, посту полеглої з близькосхідного регіону в країни Заходу, різко скоротилося. Незважаючи на те що ембарго незабаром було знято, Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК), створена в 1960 р, продовжувала підтримувати високі ціни на нафту.
У 1974-1975 рр. вибухнула гостра енергетичний та економічна криза. Поєднуючи державне регулювання споживання енергії та заохочення приватної ініціативи у розробці та впровадженні нових технологій, країни Заходу змогли перебудувати свою економіку і знизити споживання нафти. Стали використовуватися вітрова, сонячна та інші види дешевої та екологічно чистої енергії. У другій половині 1980-х рр. енергетична криза була подолана, збільшилося виробництво енергоносіїв, ціни на нафту знову стали падати. Але й сьогодні економіка країн Заходу і раніше залежить від енергетичних ресурсів інших країн.
У 1968 р група громадських діячів, бізнесменів і вчених створила «Римський клуб», який став вивчати глобальні (загальні, загальносвітові) проблеми. У 1972 році на замовлення Клубу вчені Денніс і Донелла Меддоуз провели дослідження «Межі зростання», результати якого свідчили про те, що потреби зростаючого промислового виробництва і зростаючого населення не можуть бути задоволені обмеженими ресурсами планети. Недолік ресурсів ставить межі розвитку світової індустрії. Якщо економіка досягне цих меж зростання, станеться катастрофа, за масштабами перевершує Велику депресію 1930-х рр.
До числа згубних наслідку індустріального розвитку відноситься також і забруднення навколишнього середовища відходами виробництва, порушення балансу (рівноваги) в природі через масову вирубку лісів і шкідливих промислових викидів в атмосферу. Обмеженість природних ресурсів, порушення рівноваги навколишнього середовища і отруєння середовища проживання людини – складові екологічної кризи.

У 1970-х рр. в гонитві за прибутком монополії гігантськими темпами нарощували виробництво, не замислюючись про ту шкоду, яку вони завдають природі. Контроль за діяльністю індустріальних гігантів з боку населення практично відсутній. Екологи давно вказували на небезпеку екологічної кризи, але тільки в 1960-1970-х рр. культурний рівень середніх верств виріс настільки, що все більше людей стали усвідомлювати: екологічна криза може привести людство до загибелі.
В цей же час в країнах Заходу стали виникати впливові екологічні об’єднання. Найбільшу популярність завдяки своїм сміливим виступам на захист живої природи придбала міжнародна організація «Грінпіс» («Зелений світ»). Її члени ухилялися від політичних дій. Однак подолання кризи неможливе без соціальних і політичних перетворень у суспільстві. Це усвідомили ідеологи так званого «зеленого» руху, що виступили за синтез екології, політики і соціальних ідей, близьких «новим лівим». З 1972 р стали створюватися партії «зелених». У 1983 р «зелені» ФРН вперше добилися обрання своїх депутатів до парламенту. Участь в органах влади дозволило членам партії домогтися поліпшення екологічної ситуації в країнах Заходу.

Однією із спроб подолання наслідків екологічної кризи стало створення «екологічних громад», в яких люди прагнуть створити нові суспільні відносини, які сприяють гармонії з природою. Найбільшими з них були Ферма, заснована хіпі в США, Фіндхорн в Шотландії та Кітеж в Росії.

Посилання на основну публікацію