Елліністична людина

Елліністичний людина це вже не громадянин суверенної поліса, а підданий у величезних монархічних державах, загублений серед мільйонів йому подібних. Він більше не бере участь в управлінні своєю державою, держава від нього відчужене. Вся влада знаходиться в руках військово-бюрократичного апарату на чолі з спадковим монархом, для якого цей апарат – лише слухняний інструмент абсолютної влади. Елліністичні монархи прямо ототожнювали себе з державою. І елліністичний людина це приймав. Ні в Єгипті, ні в Вавилонії, ні в Македонії не було жодної спроби повалити монархію хоча б в ім’я олігархії, не кажучи вже про демократію. Та й чи могли трапитися такі спроби, якщо там повністю була відсутня демократична традиція: і азіати, і африканці, та й змішані з ними македонці були за своєю психологією рабами. Однак теоретичного обгрунтування «східного деспотизму» силами грецької філософії та соціології не було.

В умовах елліністичних надособистісних монархій минулі громадянські чесноти: патріотизм, волелюбність, доблесть, гідність особи, громадянська і моральна відповідальність і т. П.- сильно впали в ціні. Була похитнулася сама особистість. Адже особистість має два крила: свободу і моральну відповідальність, коли моральної відповідальності не може бути без свободи, в тому числі й політичної, а свободи не повинно бути без моральної відповідальності. Але політичної свободи не стало зовсім, а особистої свободи у елліністичного людини стало замало. Управителі стали функціонерами, солдати – найманцями. Патріотизм змінився космополітизмом, прямо випливають з індивідуалізму. Космополітизм і індивідуалізм – дві сторони однієї медалі. Одинокий, замкнутий на себе і свого життя, на своїх приватних інтересах, людина у величезних елліністичних монархіях як би губився. Небачені досі просторово-часові рамки світу його лякали. І він прагнув піти в себе, придушити в собі бажання і пристрасті, які прив’язують його до світу, знайти мир і спокій, перебуваючи у вузькому колі своїх однодумців. Елліністичний людина стала більш особистостей (индивидуалистичен), але менш особистістю, бо від нього тепер у суспільному житті мало що залежало (хоча, і при демократії соціальна значимість простої людини ілюзорна).

Правда, ця відчуженість елліністичного людини від світу не прийняла тієї жахливої ​​ступеня, яку знала Індія. Елліністичний людина як і раніше прагнув дотримуватися міри навіть у своїй відчуженості від світу. Він не йшов від світу ні в монастирі, ні в ліси, він тільки ставив між собою і світом, якщо він це міг, а могли не всі, якийсь заслін. Цей заслін він знаходив у елліністичної філософії.

Посилання на основну публікацію