Економічний розвиток Русі в період роздробленості

Ставши самостійними правителями, князі намагалися не виснажувати свої землі зайвими поборами, зміцнювали і розширювали власну вотчинне господарство. Успішно розвивалися і боярські вотчини, урятовані від великокнязівських збирачів данини.
Новим явищем було зростання церковного і монастирського землеволодіння. Найбільші міські церкви і монастирі володіли землями з містами і селами, які вони отримували в дар від князів і бояр.

Ставши адміністративними центрами самостійних князівств, швидко багатіли старі міста, поряд з ними виникали і нові. Переважна частина відомих нам за літописними повідомленнями міст (200 з 271) розташовувалася в князівствах Південної Русі. Однак постійні князівські усобиці і набіги половецьких орд призвели до того, що частина населення Київської та Переяславської земель стала покидати насиджені місця. У пошуках більш надійного притулку люди йшли на захід – в Галицько-Волинську та на північний схід – у Володимиро-Суздальську землі.
Енергійно використовувалися колишні і прокладалися нові торгові шляхи. Новгород контролював значну частину торгівлі в східній Прибалтиці і північному Передураллі. Купці Володимиро-Суздальської землі по волзькому шляху освоювали ринки Волзької Булгарії і країн Сходу. Торгівля приносила князям чималі кошти, забезпечуючи їм незалежність від Києва. Однак колишній шлях «із варяг у греки» поступово занепав у зв’язку з набігами половців і розширенням торгівлі зі Сходом через Волгу (головними посередниками у європейській торгівлі зі Сходом стали Генуя і Венеція). Одним з наслідків роздробленості став економічний підйом практично всіх російських земель.

Посилання на основну публікацію