Економічна криза 1974-75 рр. у Європі

Вихідний імпульс «консервативної хвилі» 70-х – 80-х рр., На думку більшості дослідників, дав економічна криза 1974-1975 рр. У загальній ланцюга циклічних економічних криз цей займає особливе місце.
По-перше, він збігся зі сплеском інфляції, яка вабила криза сформованих внутрішніх цін, падіння рівня кредитування → гальмування можливостей виходу з кризи.
По-друге, він наклався на енергетичну кризу, що призвів до:
– Порушення традиційних зв’язків на світовому ринку,
– Ускладнення експортно-імпортних операцій,
– Дестабілізації сфери фінансово-кредитних відносин.
По-третє, стрімке зростання цін на нафту 1973 – в 3 рази, в 1975 р – в 5 разів, який зажадав якнайшвидшого переходу на енергозберігаючі технології.
По-четверте, падіння виробництва (від 20,2% в Японії до 6,9% в Англії) поєднувалося з масовим безробіттям і триваючою «стагфляцією».
По-п’яте, охопив одночасно практично всі розвинені країни Заходу і Японію.
Результатом стало порушення системи міжнародного валютного обміну. Помітно знизилася купівельна спроможність долара. У березні 1973 року в Парижі провідні країни Заходу і Японія підписали угоду про введення плаваючих курсів валют, а в 1976 р МВФ скасував офіційну ціну на золото. Лише у другій половині 80-х рр. вдалося в якійсь мірі вирішити цю проблему.
Економічні негаразди 70-х рр. проходили на тлі набирає розмах й здобуває риси перманентного процесу НТР. Розвиток автоматизації, інформатики та їх розповсюдження в усі сфери господарської діяльності дало поштовх до початку складного процесу структурної перебудови економіки та поступового переходу всієї західної цивілізації в нову постіндустріальну (інформаційну) фазу суспільного розвитку.
Криза 1974-1975 р спричинив і помітне прискорення процесів інтернаціоналізації господарського життя євроатлантичного співтовариства. Гігантська концентрація виробничо-фінансової сфери здійснила якісний стрибок: ТНК почали визначати обличчя західної економіки. У першій половині 80-х рр. на їх частку припадало 60% зовнішньої торгівлі і 80% розробок у сфері нових технологій.
Таким чином, економічна криза 1974- 1975 рр. відіграв важливу роль у глибокому перетворенні економіки Заходу. Це був дуже болісний процес, що супроводжувався великими соціальними витратами:
– Збільшення безробіття,
– Зростання вартості життя,
– Зростання числа соціально незахищених та матеріально постраждалих від кризи людей, які втратили бізнес і особисті перспективи.
АЛЕ! Зміни початку 80-х рр. принесли позитивні результати. У США, Великобританії і ФРН вони сприяли технологічному скачку в підвищенні продуктивності праці.
Нові умови вимагали свіжих ідей і методів регулювання соціально-економічних процесів. Колишня кейнсіанська методика перестала влаштовувати правлячу еліту провідних країн Заходу. Критика кейнсіанства в середині 70-х рр. придбала фронтальний характер.
Поступово складалася нова консервативна концепція регулювання економіки, найбільш яскравими представниками її реалізації стали глава британського уряду Маргарет Тетчер і президент США Рональд Рейган.
Найважливішою відмінністю нових політекономічних рецептів від кейнсіанства була інша спрямованість державних витрат, і, насамперед, скорочення вливань в соціальну сферу.
В області оподаткування передбачалося серйозне зниження податків на корпорації з метою активізації притоку інвестицій у виробництво.
У ринкових законах «попиту та пропозиції» неоконсерватори дотримувалися формули – пропозицією-ня визначає попит. Роблячи ставку на стимулювання факторів росту пропозиції товарів.
Другий найважливіший гасло неоконсерваторів – «держава для ринку» -предусматрівал відмова від етатистських мери і мінімальне втручання держави в процес відтворення.
Ці рецепти швидко завоювали популярність у правлячій еліті західних країн і супроводжувалися певним набором заходів у сфері економіки:
– Зниження податків на корпорації і зростання непрямих податків;
– Зменшення внесків до фондів соціального страхування;
– Згортання значного числа соціальних програм;
– Широка приватизація державної власності.
Ці зміни стали фундаментом для політичного демаршу у владу консервативних сил. На рубежі 70-80-х рр. вони прийшли до влади в Англії, США, ФРН. «Консервативна хвиля» досягла свого апогею в першій половині 80-х рр., На рубежі 80-90-х рр. пішла на спад, а й в 90-і рр. консерватори в цілому займали лідируючі позиції.

Посилання на основну публікацію