Джованні Боккаччо біля витоків Ренесансу

Сильно помилялися ті, хто хоча б на мить повірив сумно знаменитій фразі «У нас в СРСР сексу немає». Безліч людей освоювало тонку сферу відносин між чоловіками і жінками методом проб і помилок. В кінці 60-х – початку 70-х рр. XX ст. можна було познайомитися з книгою німецького автора Роберта Нойберта, отримати на ніч книгу А. М. Свядоща «Жіноча сексопатологія», подивитися в публічки мікрофільми книг З. Фрейда і т. д. Але найбільш доступним і цікавим читанням був «Декамерон» Джованні Боккаччо.

Улюбленець радянської читаючої публіки був бастардом, незаконним сином флорентійського купця і француженки. Він народився в Парижі в 1313 Російські землі в цей час лежали під Ордою. Джованні рано проявив літературні здібності, але його намагалися зробити торговцем. Після смерті батька (1348) Боккаччо впритул зайнявся літературною творчістю.

Джованні вів розгульний спосіб життя. Позитивно на нього вплинув Петрарка, з яким він дружив тривалий час. З 1349 Боккаччо жив у Флоренції, за дорученням співгромадян якої виконував дипломатичні доручення. З 1363 він мешкав у своєму невеликому маєтку в Чертальдо, а в 1373 очолив особливу кафедру для пояснення творчості Данте. Але вже в 1375, через півтора року після смерті Петрарки, помер і Боккаччо. Вузький був коло творців Відродження – так можна сказати про невелику групу великих італійців, які змінили духовне життя Європи.

Боккаччо одним з перших звернув увагу сучасників на культурну спадщину античності. Він поряд з Петраркою збирав книги і власними руками переписав багато рукописів. Боккаччо звернув увагу на погане зміст книг в монастирях, які вважалися хранителями наук. В одному з монастирів виявилося, що ченці видирають листи з рукописів Гомера і Платона і роблять з них свистульки дітям і талісмани жінкам. У будинку Боккаччо три роки жив один із знавців Гомера, а у Флоренції була заснована кафедра грецької мови і літератури.

Перу Джованні Боккаччо належать чимало творів – поеми «Филострато», «Тезеида», роман «Филоколо», повість «Фьяметта». Він автор історичних та міфологічних творів – «Генеалогія поганських богів» (п’ятнадцять томів), «Про горах, лісах, джерелах, озерах, річках, болотах і морях», «Про несчастиях знаменитих людей» (дев’ять книг), «Про знаменитих жінок» (сто шість жіночих біографій). Боккаччо написав «Малий трактат на хвалу Данте» і цикл лекцій про «Божественної комедії». Але найзнаменитішим його твором став «Декамерон».

«Декамерон» представляє собою зібрання сто історій, розказаних компанією з семи дам і трьох чоловіків. Вони десять днів під час чуми жили в селі і розважали одне одного розповідями. Витончений мову, різноманітність життєвих ситуацій, череда людей різного віку, стану і характеру – все це зумовило читацький інтерес до «Декамерона» протягом кількох століть.

Посилання на основну публікацію