Духовно-лицарський орден

Духовно-лицарські ордени – це військово-чернечі організації лицарів Західної Європи за часів хрестових походів 11-13 століть.

Духовно-лицарські ордени створювалися для збройної боротьби з мусульманськими державами Сходу і залишалися ще в Європі так званими язичниками – народами і племенами, що сповідували свої традиційні релігії (багатобожжя). Язичники повинні були або підкоритися хрестоносцям і прийняти хрещення, або загинути.

Члени орденів як монахи давали обітниці стриманості, слухняності, бідності. У той же час як лицарі-феодали вони носили зброю і обладунки, постійно займалися військовою справою.

Структура ордена

На чолі кожного духовно-лицарського ордена стояв обирається довічно і затверджується головою католиків Папою Римським великий магістр (гросмейстер). Йому підпорядковувалися начальники провінцій (місцевих підрозділів ордена) – пріори, а також маршали (відали фінансами ордена), комтури (командори), які очолювали місцеві громади (монастирі) і нижчі адміністративні одиниці ордена, центрами яких зазвичай були замки. Разом вони складали періодично скликається генеральний капітул, що мав законодавчу владу.

Список орденів

  • Орден Авіс.
  • Орден Алькантара.
  • Орден госпітальєрів.
  • Добринський орден.
  • Орден Дракона.
  • Орден Калатрави.
  • Орден мечоносців.
  • Орден Монжуа.
  • Орден Монтеси.
  • Орден Сан-Хорхе де Альфама.
  • Орден Сантьяго.
  • Орден Св. Іоанна Акрского і Св. Фоми.
  • Орден Св. Марії Віфлеємської.
  • Орден святого Георгія.
  • Орден Святого Гроба Господнього.
  • Орден Святого Духа.
  • Орден Святого Лазаря.
  • Орден Святого Стефана.
  • Орден тамплієрів.
  • Тевтонський орден.
  • Орден Христа.
Посилання на основну публікацію