Духовно-лицарські ордени – це військово-чернечі організації лицарів Західної Європи за часів хрестових походів 11-13 століть.
Духовно-лицарські ордени створювалися для збройної боротьби з мусульманськими державами Сходу і залишалися ще в Європі так званими язичниками – народами і племенами, що сповідували свої традиційні релігії (багатобожжя). Язичники повинні були або підкоритися хрестоносцям і прийняти хрещення, або загинути.
Члени орденів як монахи давали обітниці стриманості, слухняності, бідності. У той же час як лицарі-феодали вони носили зброю і обладунки, постійно займалися військовою справою.
Структура ордена
На чолі кожного духовно-лицарського ордена стояв обирається довічно і затверджується головою католиків Папою Римським великий магістр (гросмейстер). Йому підпорядковувалися начальники провінцій (місцевих підрозділів ордена) – пріори, а також маршали (відали фінансами ордена), комтури (командори), які очолювали місцеві громади (монастирі) і нижчі адміністративні одиниці ордена, центрами яких зазвичай були замки. Разом вони складали періодично скликається генеральний капітул, що мав законодавчу владу.
Список орденів
- Орден Авіс.
- Орден Алькантара.
- Орден госпітальєрів.
- Добринський орден.
- Орден Дракона.
- Орден Калатрави.
- Орден мечоносців.
- Орден Монжуа.
- Орден Монтеси.
- Орден Сан-Хорхе де Альфама.
- Орден Сантьяго.
- Орден Св. Іоанна Акрского і Св. Фоми.
- Орден Св. Марії Віфлеємської.
- Орден святого Георгія.
- Орден Святого Гроба Господнього.
- Орден Святого Духа.
- Орден Святого Лазаря.
- Орден Святого Стефана.
- Орден тамплієрів.
- Тевтонський орден.
- Орден Христа.