Духовне життя населення СРСР

Війна завдала радянській культурі колосального збитку. Були зруйновані або безповоротно втрачені багато пам’ятників і реліквії вітчизняної історії (Бурштинова кімната, палацово-парковий ансамбль Петергофа, комплекс Ново-Єрусалимського монастиря і т. П.), Спалені бібліотеки, театри, палаци культури, музеї.

Із закінченням війни зросли видатки на освіту. Шкільні будівлі, зайняті під госпіталі, знову стали місцем навчання. До початку 1950-х рр. в основному завершився перехід на загальне семирічне навчання. Почалося відновлення зруйнованих пам’яток культури.

Були розроблені грандіозні програми відродження 15 історичних міст СРСР і палаців-музеїв в передмістях Ленінграда.

Як і колись, духовне життя радянського суспільства перебувала під суворим контролем партійних органів. У серпні 1946 було прийнято постанову ЦК ВКП (б) про журнали «Звезда» і «Ленінград», що стали, на думку Сталіна, провідниками чужої радянському духу ідеології. Поетесу А. Ахматову і сатирика М. Зощенко, чиї твори були опубліковані в цих журналах, виключили зі Спілки письменників.

Слідом за цим були прийняті ідеологічні постанови: про кінофільмі «Велике життя» (1946), про оперу «Велика дружба» В. Мураделі (1948) і т. П.

Прагнення влади підтримувати у свідомості широких мас образ «внутрішнього ворога» стало однією з причин поступового наростання політики «державного антисемітизму». У Мінську співробітниками МГБ в 1948 р був убитий художній керівник Єврейського театру С.М. Міхоелс. Був розпущений Єврейський антифашистський комітет. Його члени та співробітники були арештовані і засуджені.

Особливу популярність в післявоєнній історії радянської науки отримала сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (ВАСГНІЛ), що відбулася в серпні 1948 У ході її академік Т.Д. Лисенка та його прихильники, зі схвалення Сталіна, піддали шельмування і переслідування генетиків і біологів – «менделістів», послідовників засновника генетики Г. Менделя. Кілька сот відомих вчених і їхніх учнів були вигнані з академії і наукових інститутів. У країні були заборонені також кібернетика, соціологія та інші передові на той час галузі наукових знань.

В цей же час йшли успішні дослідження в окремих галузях науки і техніки. Вони насамперед були орієнтовані на цілі оборони. У другій половині 1940-х рр. відкрилися інститути атомної енергії, ядерних проблем, точної механіки та обчислювальної техніки, радіотехніки й електроніки, прикладної геофізики, фізичної хімії.

У сфері художньої творчості критика вимагала «святкових» творів, які піднімають людини над дрібницями побуту. Згодом автори подібних творінь були названі «лакувальник» дійсності. Проте письменники, режисери, художники створювали талановиті роботи. Серед них повісті Е. Казакевича «Зірка», В. Некрасова «В окопах Сталінграда»; кінофільми «Подвиг розвідника» (режисер Б. Барнет), «Молода гвардія» (режисер С. Герасимов); картини художників П. Коріна, Ю. Непринцева, М. Сар’яна.

З’явився новий вид архітектурних пам’яток – меморіальні комплекси. Перший з них – Некрополь радянських воїнів у Трептов-парку в Берліні (1946-1949) архітектора Я. Білопільський-го і скульптора Є. Вучетича.

На рубежі 1940-1950-х рр. почалося висотне будівництво в Москві. Найбільш значний комплекс Московського університету на Ленінських горах. Поява таких будівель стало останнім кроком в складанні характерного помпезно-монументального стилю, вирішував і ідеологічних ю задачу – прославляння існуючого ладу.

У 1947-1951 рр. стали до ладу нові станції Московського метрополітену. Багато хто з них прикрашалися смальтових і мармуровими мозаїками, фресками, вітражами.

Більшість населення в суєті повсякденних турбот не надто замислювалося про політичних і духовних проблемах. Воно воліло вірити офіційній пропаганді, що пояснювала всі труднощі реальними наслідками війни і нібито новими підступами «зовнішніх і внутрішніх ворогів». Тим часом протиріччя між цією пропагандою, теорією марксизму-ленінізму і реаліями життя відчувалися багатьма мислячими людьми. Всі вони хотіли і чекали змін.

Посилання на основну публікацію