Друге президентство Б. М. Єльцина

Другий президентський термін Б. М. Єльцина не був настільки драматичним, як перший, але характерні для першої половини 1990-х рр. економічні, соціальні та політичні проблеми як і раніше зберігалися. Тривало падіння виробництва, зношування його матеріальної бази. Інвестиції, які прямували на оновлення існуючих підприємств і створення нових, були вкрай незначними. Через брак коштів у важкому становищі залишалося сільське господарство.
У той же час здавалося, що проводилася урядом Черномирдіна політика стабілізації призвела до зміцнення фінансового становища країни. Завдяки продажу цінних паперів державної позики за кордоном і всередині країни, а також ряду інших заходів інфляція була незначною. Середня заробітна плата в Росії склала 180 умовних одиниць, т. Е. Доларів. Розвивався малий і середній бізнес наповнив ринок імпортними товарами. Однак уряду ставало все важче справлятися з виплатами за зовнішніми позиками і погашенням відсотків за цінними паперами.
На початку 1998 р президент відправив Черномирдіна у відставку з поста прем’єра, головою уряду став С. В. Кирієнко. Не минуло й півроку, як в серпні вибухнув дефолт. Оскільки на той час російська економіка була вже тісно пов’язана з світовим ринком, швидкого розвитку кризових явищ в ній дав поштовх криза, що почалася в країнах Південно-Східної Азії. Уряд Росії оголосив про заморожування виплат за державним внутрішнім боргом і тимчасовому невиконанні зобов’язань за зовнішнім. У лічені дні стався «обвал» рубля, курс долара по відношенню до нього зріс у кілька разів. Знову нависла загроза гіперінфляції.
В результаті кризи 1998 р різко знизилися купівельна спроможність і рівень життя населення Російської Федерації. Середня заробітна плата зменшилася приблизно до 54 у.о. Звузилися можливості для імпорту товарів, що мало, проте, надалі і позитивні наслідки – створювалися умови для того, щоб вітчизняна продукція стала витісняти привізну.
Фінансова криза призвела і до урядової кризи. При обговоренні питання про прем’єра президент і Дума зійшлися на кандидатурі Є. М. Примакова, через півроку його змінив С. В. Степашин.

Посилання на основну публікацію