1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Історія
  3. Древній Рим – столиця імперії

Древній Рим – столиця імперії

З 30-х рр. до н. е. починається епоха Римської імперії. У складі Римської імперії виявилися народності і племена, які стояли на різних щаблях соціально-економічного розвитку. Так, Єгипет, Сирія, Мала Азія, Балканська Греція і Македонія ще до римського завоювання досягли високого економічного і культурного рівня. Населення ж країн західного Середземномор’я – ібери і кельти, лівійці, нумідійців, народи придунайських областей перебували на стадії розкладання общинного ладу і ранньоклассовихвідносин.
Першим одноосібним правителем новоствореної Римської імперії, що прийшла на зміну Римській республіці, став Октавіан Август (30 р. До н.е. е.-14 р. Н.е..). Він переглянув склад римського сенату, з якого були виключені республіканці, а його список був скорочений з 1000 до 60 членів. Юлію Цезарю було присвоєно титул імператора. У період з 27 по 23 р. До н.е. е. Октавіан з’єднав у своїх руках повноваження консула, народного трибуна, був поставлений на чолі сенатського списку. У 13 р. До н.е. е. Октавіан був обраний верховних понтифіком – главою найавторитетнішої релігійної корпорації Рима.
У соціальній політиці Октавіана виділяються три напрямки: зміцнення основ рабовласництва; консолідація пануючого класу імперії; заступництво середнім прошаркам суспільства. Панівний клас був розділений на 2 соціальні прошарки: сенаторське стан і провінційна аристократія, часто не має прав римського громадянства. Подальшимиправителями Римської імперії були: Тиберій Август (14-37 рр. Н. Е.); Калігула (37-41 рр.); Клавдій (41-54 рр.); Нерон (54-68 рр.); Веспасіан Флавій (69-81 рр.); Флавій Доміціан (81-96 рр.); Марк Кокцей Нерва (96-98 рр.); Траян (98-117 рр.); Публій Елій Адріан (117-138 рр.); Аврелій Антоній Тей (138-161 рр.); Марк Аврелій (161-180 рр.); Луцій Комшод (180-192 рр.).
Створена в результаті багаторічних завоювань Римська імперія мала складну політико-адміністративну систему. Імперія складалася з Італії та системи римських провінцій. Рим, в епоху Республіки один з багатьох міст Італії, при Імперії перетворився на столицю величезної держави. Він став місцем перебування імператора, центрального уряду. Рим розглядався як релігійний і культурний центр, його населення становило 1,5 млн. Чоловік. Таке скупчення людей викликало до життя безліч різних виробництв і вело до перетворення Риму у великий ремісничий центр. До Риму вели 12 добре вимощених доріг, 11 водопроводів подавали в місто 1,5 млн. Куб. м питної води щодня. Була добре налагоджена міська підземна каналізація.
Рим як столичний місто жив за рахунок своїх провінцій. Рим та Італія з пов’язаною з нею провінцією Сицилією були найбільш процвітаючою в економічному відношенні областю Римської імперії до початку II ст. До західним провінціях ставилися Корсика, Сардинія, три провінції Іспанії, чотири галльські провінції, Нижня і Верхня Німеччина, та провінція Британія, Дунайсько-балканські провінції.
В містах та їх сільській окрузі активно впроваджувалися рабовласницькі форми виробництва. Поширюється велике приватне і імператорське землеволодіння з використанням в якості основної робочої сили залежного населення.
З утворенням Римської імперії змінюється і система землеробства (до цього в провінціях переважали зернові культури малоцінних сортів, панувала двопільна або перелогова система землеробства). Після римських завоювань в провінціях стали розорювати нові землі, в багатьох маєтках стали вирощувати виноград, оливкові і плодові дерева. Вводилися нові сорти зернових і кормових культур, поширюється пшениця, освоюються різні види добрив, удосконалюється сільськогосподарська техніка, був винайдений колісний плуг.
Поряд з сільським господарством отримують розвиток ремесло і торгівля, ведеться розробка залізних родовищ. З’являються майстерні: керамічні, ткацькі, деревообробному, склодувні. В епоху Імперії була введена золота монета – ауреус, а також срібний динарій, мідна монета.
Римське суспільство I-II ст. булорабовласницьким. Основними класами римського суспільства були раби, дрібні виробники і рабовласники, вільні хлібороби, колони (орендарі землі), отпущенники, міські ремісники, торговці. Римська армія була особливою соціальним прошарком. Основний її кістяк складали легіонери, що комплектувалися за принципом добровільного набору з римських громадян; друга частина армії – преторіанської гвардії, пополнявшаяся з римських громадян тільки італійського походження; третя частина складалася з допоміжних частин, що з провінціалів, які не мали римського громадянства.
Фундаментальною особливістю римської культури був її міський характер. Римське місто відрізнявся високим рівнем благоустрою. Неодмінною частиною його були театральні будівлі, амфітеатри, цирки, стадіони, храми, громадські бібліотеки, площі, прикрашені статуями. Піддається змінам інститут освіти, бурхливо розвиваються містобудування та архітектура, образотворче мистецтво та скульптура, література і філософія.
Система освіти складалася з декількох ступенів: 1 ступінь – школа (schola), навчання в якій починалося з 7 років і тривало 5 років, в школі навчалися спільно хлопчики і дівчатка. У програму школи входило навчання граматиці і арифметиці. 2 ступінь – школа граматики, що включала 5 дисциплін: латинську літературу, основи римського права, філософію, грецьку мову і грецьку літературу, математику з основами астрономії. Навчання в школі тривало 4 роки. 3 ступінь – зовнішня школа ритора. Навчання в школі ритора починалося з 16 років і тривало 4 роки. Це була суто елітарна школа. Відкривалися також спеціалізовані школи – юридична, медична.
Великий розвиток отримала антична література. Найбільші її представники – Публій Вергілій, Квінт Горацій Флакк, Публій Овідій Назон, Тит Лівій, перу якого належить грандіозний історичний працю «Від заснування Риму» в 142 книгах. Високого рівня досягають науки – природознавство, історія, філософія, географія, анатомія, медицина, римське право. Розвивається філософія пізнього стоїцизму (його представники – Сенека, Епіктет).
Релігія. Офіційна релігія Стародавнього Риму передбачала шанування імператора і богині Роми, як уособлення могутнього і процвітаючого Римської держави. У I в. на території Римської імперії з’являються християнські громади. Відносини християн з імператорською владою були дуже складними – хоча не існувало загальімперських декретів про переслідування християн, але на практиці здійснювалися гоніння на них.
З 192 р в Римській імперії починається період Северів, початок якого було ознаменовано громадянською війною 193-197 рр. за імперський трон. Ця війна закінчилася перемогою Септимія Півночі (193-211 рр.), Засновника династії Северів. Північ ((НАД друга буква «Е» поставити наголос)) провів реформи: державного апарату, провінційної адміністрації, армії. Ці реформи впорядкували систему управління, призвели до підвищення боєздатності римської армії, в цілому зміцнили зовнішню безпеку і внутрішнє становище Імперії.
Каракалла Септимій Бассіан (211-217 рр.). продовжував політику батька. У 212 р провів дуже важливий захід – оприлюднив імперський едикт, згідно з яким права римського громадянства міг отримати кожен вільний житель Італії.
Олександр Північ (222-235 рр.) Був убитий в 235 р на німецькому кордоні збунтувалися легіонерами. З вбивством Олександра припинилася династія Северів. Імператором був проголошений Гай Юлій Вер Максимін. З цього моменту Римська імперія вступила в смугу загальної кризи, що тривав до 284 року, протягом цього п’ятдесятиріччя на імператорському троні побувало 29 монархів.
У 284 р прихід до влади імператора Діоклетіана відкрив епоху пізньої Римської імперії. Діоклетіан проводив економічні, адміністративні та військові реформи. У 286 р була проведена грошова реформа – були випущені нові золота і мідна монети. Була змінена система збору податків – відтепер більша частина їх стягувалася не грошима, а натурою. У 289-290 рр. було проведено перепис населення. У 301 р був виданий едикт про тверді ціни та заробітну плату, спрямований на боротьбу з лихварством і спекуляцією.
Костянтин (306-337 рр.) В 330 р переніс столицю Імперії в Константинополь. Римська імперія проіснувала до 476 року, коли командувач імператорської гвардією Одоакар, за походженням німецький скир, скинув 16-річного імператора Ромула.

ПОДІЛИТИСЯ: