Диктаторські режими в країнах Південної Америки

У 1970-х рр. більшість країн Південної Америки опинилися у владі авторитарних диктатур. Ще в 1964 р військовий переворот стався в Бразилії. У 1970-і рр. диктаторські режими виникли в Чилі, Аргентині, Уругваї та Болівії. З 1950-х рр. продовжувала існувати диктатура в Парагваї. Всі ці диктатури захищали інтереси олігархії та іноземного капіталу, насамперед американського. Найбільш типовою була чилійська диктатура генерала Піночета. Піночет почав своє правління з масових арештів і вбивств активістів політичних партій (і не тільки лівих) і профспілок, журналістів і навіть артистів – всіх, хто міг висловитися проти диктатури. У перші дні після перевороту був убитий знаменитий чилійський бард Віктор Хара, який виступав на підтримку Альєнде. У країні споруджувалися концтабори, їх укладені піддавалися знущанням і тортурам. Всього за роки диктатури було вбито більше 30 тис. Чоловік. Піночет знищував і тих супротивників, які опинилися за кордоном.
Економічне становище Чилі залишалося важким. У 1974 р Піночет під впливом теоретика монетаризму Мілтона Фрідмана почав проведення економічних реформ. Їх розробка була доручена молодим економістам, які навчались в Чикаго і отримав прізвисько «чиказькі хлопчики». Уряд приватизував значну частину державного сектора. Іноземному капіталу були надані широкі привілеї і повернена значна частина природних багатств країни. Прибутки від їх експлуатації йшли за кордон, у той час як у Чилі росла злидні. Але серйозні зарубіжні фірми побоювалися вкладати великі капітали в країну, в якій панував свавілля.
Поступово заходи «чиказьких хлопчиків» все ж привернули іноземні капітали, почалося економічне зростання. Але він був нетривалий – нова економічна система цілком залежала від коливань цін на світовому ринку і в 1982 р звалилася.

Національна валюта була знецінена (девальвована), а більшість приватизованих підприємств виявилося в неоплатному боргу, на межі банкрутства. Піночету довелося відмовитися від політики монетаризму і оплачувати борги приватних банків. У підсумку при валовому продукті країни в 15 млрд доларів на рік зовнішній борг склав 20 млрд доларів. Безробіття склала 35% працездатного населення, третина населення практично голодувала.
З 1982 р в країні стала наростати хвиля мітингів і страйків. Незважаючи на репресії, продовжували діяти незалежні профспілки, які організували в 1986 р потужну страйк проти хунти.

Посилання на основну публікацію