Державна влада і церква в Візантійській імперії

Державна влада в Візантійської імперії поєднувала в собі риси, характерні як для античного, так і для стародавнього суспільства. У Візантії вважалося, що сам Бог вручив імператорові вищу владу над його християнськими підданими і він відповідальний перед Господом за долі цих людей. Божественне походження влади підкреслювалося пишним і урочистим обрядом коронації.
Імператор володів сильною, майже абсолютною владою. Він призначав чиновників і воєначальників, контролював збір податків, особисто командував армією. Родова знати не мала у Візантії того впливу, яке було у неї в країнах Західної Європи. Імператорська влада часто переходила не в спадщину в рамках однієї династії, а захоплювалась удачливим воєначальником або вельможею. Вищих посад і навіть імператорського вінця міг досягти навіть людина незнатний, але енергійний, вольовий, талановитий і розумний. Просування вельможі або чиновника залежало від благовоління до нього імператорської влади, від якої він отримував титули, посади, грошові і земельні дарування.
На відміну від Західної християнської церкви, очолюваної папою римським, у Східній не було єдиного церковного центру. Константинопольська, Антіохійська, Єрусалимська, Олександрійська патріархії вважалися самостійними. Однак фактичним главою Східної церкви був константинопольський патріарх. З VII ст., Після того як араби відняли у візантійців східні провінції, він залишився єдиним патріархом на території імперії.

Глава Західної церкви успішно претендував не лише на духовну владу над усіма християнами, але й на верховенство над світськими владиками – королями, герцогами і князями. На сході ж світська влада в особі імператорів повністю підпорядкувала собі церкву. Імператори безсоромно втручалися в церковні справи і впливали на призначення патріарха.
Поступово накопичувалося все більше і більше відмінностей між християнськими церквами на Заході і Сході. Зрештою ці відмінності привели до відокремлення західного християнства – католицизму від східного – православ’я. Цей процес, що почався ще у VIII ст., Завершився поділом церков, коли в 1054 р патріарх і римський папа прокляли один одного. Так в Середні століття виникли два християнських світу – православний і католицький.

Посилання на основну публікацію