Держава і селянське питання в Росії в першій половині 19 ст.

В ході розпочатого в 1830-і рр. (Пізніше, ніж у Західній Європі) промислового перевороту уряд покровительствовало розвитку промисловості і торгівлі. Однак застосування машин, будівництво залізниць, установа банків гальмувалися вузькістю внутрішнього ринку, відсутністю вільної робочої сили, неефективним працею поневоленого селянства.
Спроби хоч якось вирішити проблему кріпацтва робилися усіма правили в першій половині XIX століття імператорами. Діючи наперекір матері практично у всіх сферах державного життя, Павло I саме в селянському питанні погоджувався з її думкою про необхідність пом’якшити становище кріпосного селянства. Павло скасував правила, що забороняли кріпаком скаржитися на своїх власників, і призначив «прийомні дні» для подачі чолобитних (спеціальний ящик для них, поставлений біля палацу, Павло відкривав власноруч). Указом про триденної панщині самодержець заборонив залучати селян до робіт у недільні та святкові дні. Була введена заборона на продаж дворових людей і селян без землі. Державні ж селяни, крім душового наділу в 15 десятин землі, отримали і особливе станове управління.
Підсумком діяльності негласного комітету став указ Олександра I, що дарував купцям, міщанам і державним селянам право купувати вільні землі і вести на них господарство з залученням найманої праці. Цей указ зруйнував вікову монополію дворянства на володіння землею. Указ про «вільних хліборобів» (1803) давав поміщикам право звільняти своїх кріпаків з землею за викуп. Уряд сподівався, що таким шляхом поступово вдасться скасувати кріпосне право. Проте лише дуже невелике число поміщиків скористалося цим указом і відпустило на волю своїх селян.
На жнивах. Літо. Художник А. Венеціанов

Імператор Олександр I чудово розумів, що його конституційні наміри вимагають повного звільнення селянства від кріпосної залежності. Скасування в 1816-1819 рр. кріпосного права в економічно розвинених районах країни – Естляндії, Ліфляндії, Курляндії – поставила на порядок денний аналогічні заходи у всій Росії. Розробку секретного проекту імператор доручив А. А. Аракчеєву, який запропонував для звільнення селян здійснити покупку поміщицьких маєтків у скарбницю «за добровільним на те поміщиків згодою». Підштовхнути землевласників, на думку Аракчеєва, мало їх природне прагнення позбутися боргів і вести господарство на раціональній основі. Однак цей проект так і не був представлений на розгляд будь-якого державного органу.
Селянський питання було головною соціально-економічною проблемою і для Миколи I. Імператор віддавав собі звіт в тому, що кріпосне право є анахронізмом. За його вказівкою було утворено цілий ряд секретних комітетів по селянському питання. Вони збирали відомості і матеріали, писали доповідні записки, складали проекти, але все це залишалося лежати під сукном, бо сам Микола I так і не зміг зважитися на серйозну ломку існуючого порядку. Єдиним наслідком діяльності комітетів став указ про «зобов’язаних селян» (1842). Згідно з ним, поміщикам дозволялося надавати звільняються селянам землю в користування «за встановлені повинності». Указ про «зобов’язаних селян» мав настільки ж незначні наслідки, як і указ про «вільних хліборобів».
У 1830-і рр. були проведені реформи, спрямовані на зміну становища державних селян, які становили 46% селянського населення. Для управління ними засновувалися особливе Міністерство державного майна, його главою був призначений генерал-ад’ютант П. Д. Кисельов. В рамках реформи було введено самоврядування державної села. Збільшувалися наділи малоземельних селян, обкладання податками стало проводитися з урахуванням місцевих умов. У селах будувалися школи, лікарні та ветеринарні пункти. Уряд вважав, що слідом за зміною положення державних селян настане черга і кріпаків.
Підіб’ємо підсумки
Особливостями розвитку Росії в першій половині XIX ст. було збереження самодержавства і кріпосного права. Спроби радикальної зміни політичного ладу зазнали невдачі – жоден з конституційних проектів не був реалізований. Робилися лише обмежені заходи щодо полегшення становища кріпаків. Однак скасування кріпосного права так і не відбулося.

Посилання на основну публікацію