Де і коли з’явилися бойові мистецтва?

Витоки традиції бойових мистецтв Стародавнього Сходу йдуть в перші століття н. е. У цей час інтенсивних міжусобних воєн, раз у раз спалахували народних повстань селяни часто шукали притулок в буддійських монастирях.
Непоодинокими були випадки, коли й самі монастирі ставали об’єктом нападу, а ченці були змушені відбивати натиск ворогів, тому їм довелося зайнятися розробкою невідомих противнику способів захисту від різної зброї.
Так і виникли способи відбиття нападу за допомогою самих звичайних предметів, завжди знаходилися під рукою, – палиці, шматка мотузки. Іноді доводилося битися і голими руками.
Аналогічні форми боротьби виникли дещо пізніше і в древній Японії. Правда, там причина їх появи була дещо інша: щоб убезпечити себе від можливого нападу, японські феодали забороняли селянам носити будь-яку зброю.
Тому саме в Японії були створені системи рукопашного бою: дзюдо, карате та айкідо. Вони відрізнялися філігранно відточеною технікою, яка допомагала вивести з ладу сильнішого супротивника. Ця особливість відбилася і в назві: у перекладі з японського дзюдо означає «легкий шлях», тобто засіб для швидкої перемоги.
Важливою особливістю цих систем є глибоке знання анатомії людського тіла. Шляхом довгих спостережень творці бойових мистецтв встановили, що головним є нанесення не сильно, а точних ударів, що вражають життєво важливі точки на тілі супротивника. Для таких ударів вони використовували не тільки руки і ноги, а й лікті і коліна.
З плином часу бойові мистецтва перетворилися на спортивні єдиноборства. З 1964 року дзюдо введено в програму Олімпійських ігор.

Посилання на основну публікацію