Давньоруське віче

Віче (від слов’янського слова «рада») – народні збори в стародавньої та середньовічної Русі, а також у всіх східнослов’янських племенах.

Історія віче

Віче було основним державним органом у слов’янських племен під час того, як почало формуватися ранньофеодальне суспільство, а слов’янські племена стали об’єднуватися в єдину державу. Основна функція віче полягала в обговоренні всіх важливих загальних справ племені, на ньому вирішувалися питання, пов’язані з територією, політичної, культурної і громадської життям. Віче вважається однією з форм ранньої історичної прямої демократії на території слов’ян. Учасниками віче могли бути «мужі» – тобто глави всіх вільних сімейств (а також племен, родів, поселень, князівств і т.д.). Права чоловіків у віче були рівними в більшості випадків, однак в деяких племенах права залежали від соціального становища чоловіка.

Подібні органи існували також у скандинавів і англосаксів. Всенародне віче засідало в Києві, так як це була столиця Давньоруської держави.

З поступовим розвитком феодалізму почали відходити на задній план традиції військової демократії, вирішення всіх державних питань брало більш організовану форму, віче стали більшими і брали офіційний статус державного органу. Незважаючи на це, саме поняття «віче» в той період відносили практично до будь-якого зборам людей, незалежно від того, чи було воно офіційним (віче також могли називатися стихійні збори громадян для вирішення того чи іншого питання).

Перші згадки про віче на Русі відносяться до початку 10-го ст., Проте в літописах згадується наявність подібних зібрань у слов’ян ще в кінці 8-9-го ст. У тому чи іншому вигляді віче проіснувало на Русі до 16-го ст.

Коротка характеристика віче

Сьогодні історики розходяться в думці про те, яку реальну силу мало віче. Деякі вважають, що, хоча віче вважається органом народовладдя, реальної сили воно не мало, тому що, як правило, всі найважливіші державні рішення приймали князі та бояри. Інші говорять про те, що на ранньому етапі розвитку Стародавньої Русі віче мало величезний вплив і реальну політичну силу. Князі, які також входили в віче, все ж не мали достатньої сили і засобами для того, щоб саботувати прийняті на зборах рішення. На Русі в цей період існувало двовладдя – влада князя і влада віче.

Віче займалося рішенням широкого спектра питань: укладення миру або оголошення війни, розпорядження фінансовими, земельними і господарськими справами держави і самого князя. Князь же мав можливість самостійно стягувати данину і розпоряджатися низкою своїх ресурсів, проте велика частина скарбниці контролювалася зборами. Важливо відзначити, що саме віче займалося «покликанням князя», тобто його вибором, і могло поставити на престол тільки ту людину, який був обраний на загальних зборах.

У всіх землях, крім Новгородської, в віче могли входити так звані вільні мужі – глави пологів і сімейств. Це накладало певні умови. З плином часу розшарування суспільства все більше посилювалося, в віче, по суті, входила лише аристократія, яка могла собі це дозволити. Однак це характерно лише для пізнього періоду існування віче.

Через уривчастість відомостей про функціонування віче в Стародавній Русі важко сформувати єдину чітку картину. Відомо, що віче не мало голови або якогось офіційного документа, часто збиралося стихійно. Влада і повноваження народних зборів, а також його склад могли сильно відрізнятися в залежності від регіону. Так, свого найвищого розквіту віче досягло в Новгородській землі, а пізніше і в відокремилася Псковської республіці. На цих землях віче проіснувало в своїй найвищій формі аж до приєднання до Москви, на відміну від інших князівств (наприклад, Володимиро-Суздальського і Галицько-Волинського).

Віче в Новгороді

Новгородське віче було головним органом влади в Новгородській республіці і займалося вирішенням усіх найважливіших державних питань. Основним принципом роботи віче в Новгороді вважалося одностайність: для прийняття рішення всі члени зборів повинні були проголосувати за нього. На жаль, при такому принципі досягти згоди іноді вдавалося далеко не з першого разу, проте це дозволяло приймати рішення, які б дійсно задовольняли всіх представників народу.

Віче в Новгороді закликало і виганяли князів, вирішувало питання військової політики, а також розбирала нагальні теми, в тому числі питання правосуддя.

Новгородське віче мало розгалужену структуру: крім загальноміського, існували і регіональні збори на місцях (наприклад, вуличні віче).

Кінець слов’янського віче

У різних регіонах віче проіснувало різну кількість часу. Там, де народні збори мали величезну силу, віче існувало аж до 16-го ст., Коли зі зборами остаточно покінчив Іван Грозний, а десь віче само по собі розпалося, тому що не відповідало вимогам існуючого укладу життя.

Посилання на основну публікацію