Чи була щасливою доля новонародженого в давнину?

Народження дитини для будь-якої сім’ї – це велике свято. Але от у Стародавньому Римі це свято міг бути затьмарений вибором батька. Якщо він піднімав немовляти, якого клали перед ним на землю, то вважалося, що батько визнав його своїм законним дитиною. Але він міг і відкинути його, тоді новонародженого викидали. Право викинути дитини, продати його або навіть убити цілком належало батькові сімейства. Але й тут існували певні неписані правила. Дітей-виродків, наприклад, викидали тому, що їх народження вважалося зловісним знаменням. Історики розповідають, що одного такого потворного дитини за наказом жерців поклали живим у скриню і втопили в морі. Дітей, що народилися в день кончини імператора Германіка, викинули, тому що вважалося, що з’явився на світ в такий нещасний день не принесе нічого, крім горя. Таких знедолених маляток зазвичай відносили на овочевий ринок в Римі і клали біля колони. Частка кинутих дітей була сумною. Вони або гинули, або, будучи підібрані, ставали рабами тих, хто їх підбирав. Іноді їх спеціально калічили і посилали жебракувати.
Приблизно також йшла справа і в Стародавній Греції. Якщо батько відмовлявся від дитини, то його залишали напризволяще біля дверей храму. Цим правом користувалися зазвичай бідняки, особливо якщо народжувалася дівчинка. «Якщо народиться хлопчик – залиш його, а якщо дівчинка – викинь», – такі справжні слова з листа I століття до н. е. чоловіка своїй дружині.
Тільки в стародавній Спарті доля новонароджених вирішувала спеціальна комісія старців. Якщо дитина народжувалася з фізичними дефектами, його просто скидали зі скелі в глибоку ущелину.

Посилання на основну публікацію