Централізація державного-політичного управління СРСР

До 1929 р більшість у Політбюро ЦК ВКП (б) перейшло до тих, хто поділяв сталінський погляд на шляхи подальшого розвитку. Набір завдань, які треба було вирішувати на цьому шляху, отримав назву «генеральної» (т. Е. Основний, головної) політичної «лінії» (або курсу) партії. «Генеральна лінія» вважалася єдино вірною, що не підлягає обговоренню, а всі розбіжності з нею трактувалися як «ухилення». «Лівий ухил», який пов’язували з ім’ям Л.Д. Троцького, і «правий ухил», який пов’язували з іменами Н.І. Бухаріна, А.І. Рикова і М.П. Томського, стали розглядатися не тільки як помилки, а й як ворожа «генеральної лінії» діяльність.
Керівники ВКП (б) і СРСР на початку 1930-х рр.
І.В. Сталін поступово утвердився як головного носія верховної влади. З одного боку, він виражав масові настрої революційного нетерпіння, які були характерні для значних верств молодих партійців. З іншого боку, використовуючи авторитет В.І. Леніна, Сталін зміг представити себе його вірним соратником-учнем і єдиним істинним політичним спадкоємцем. Це допомогло йому в найгострішій боротьбі здобути перемогу над політичними опонентами.

Одночасно із затвердженням влади одного вождя йде затвердження єдиної ідеології, обов’язкової для всіх громадян СРСР системи поглядів на те, що відбувалося і відбувається в країні і за її межами. Це призвело до виникнення «вчення марксизму-ленінізму» – набору теоретичних і політичних ідей К. Маркса, Ф. Енгельса і В.І. Леніна в трактуванні І.В. Сталіна. Поступово Сталіна стали вважати єдиним продовжувачем справи основоположників марксизму. Підсумком даного процесу був вихід у світ в 1938 р відредагованого особисто вождем підручника «Історія ВКП (б). Короткий курс ». Вивчення його стало обов’язковим для всіх радянських людей.
Особливу роль в житті Радянської держави грала комуністична партія. Вважалося, що це пов’язано з протиріччям між масштабними завданнями і вкрай низьким культурним рівнем основної маси населення. Щодо нечисленна група «свідомих» партійців повинна була забезпечити запаморочливий за історичними мірками перехід від відсталого російського капіталізму до суспільства справедливості і достатку.
І.В. Сталін писав: «Партія – це командний склад і штаб пролетаріату, керівний усіма формами боротьби пролетаріату у всіх без винятку галузях боротьби і би різнорідні форми боротьби в одне ціле». Всю управлінську систему державних і громадських організацій повністю контролював ЦК ВКП (б). У його апараті діяло Управління кадрів, яке не тільки призначало вищих керівників (формально пропонуючи «обрати» або «затвердити» кандидатуру), але і здійснювало повсякденний контроль за номенклатурними працівниками.
Після проголошення ЦК ВКП (б) гасла «Обличчям до виробництва» значно збільшилося число господарських питань, обговорюваних на партійних з’їздах, пленумах ЦК, засіданнях, в республіканських, крайових і обласних партійних організаціях. Прийняті на них рішення ставали обов’язковими для державних, профспілкових, комсомольських та інших громадських організацій, оскільки, за словами Сталіна, «кадри партії … є також командним складом керівних державних органів». Сама партія розглядалася практично як військова організація. У ній при збереженні колегіальних органів все більше затверджувався принцип єдиноначальності. На загальносоюзному рівні право прийняття остаточних партійних і державних рішень перейшло до генерального секретаря. У регіонах і відомствах рішення приймали фактично призначаються «зверху» люди: перші секретарі ЦК компартій республік, крайкомів, обкомів партії, а також наркоми. Ті, у свою чергу, делегували повноваження «першим особам» більш низького рівня: секретарям райкомів, директорам підприємств і т. Д. У 1930-1932 рр. на всіх великих підприємствах країни були створені партійні комітети, цехові осередки та партійні групи в бригадах. Тим самим «партійна вертикаль» управління добудовувалася до самих низових ланок.

Бурхливо зростала чисельність партійних лав. Якщо в 1927 р в партії було 1 млн 236 тис. Членів і кандидатів, то в 1930 р їх стало 1 млн 971 тис., А в 1934 р – 2 млн 809 тис. Чоловік. Це розглядалося як позитивне явище, але вимагало значних зусиль для зміцнення єдності партійних лав. Одним з інструментів підтримки внутрішньої дисципліни, згуртованості були масові «чистки» партії, які проводилися як широкі пропагандистські кампанії із залученням навіть безпартійних.

Посилання на основну публікацію