Боротьба за вплив у «третьому світі»

У 50-60-і рр. тривало гостре суперництво наддержав за вплив у «третьому світі». США і СРСР надавали військово-політичну та економічну допомогу, яка міцно прив’язувала країну-отримувача до країни-донору. Стрімке розвал колоніальної системи створював Радянському Союзу сприятливі умови для активізації своєї діяльності в «третьому світі».
У 1957-1964 рр. керівництво СРСР підписало понад 20 різних угод про співпрацю з країнами, що розвиваються. Військово-політична та економічна підтримка надавалася насамперед тим державам, які заявляли про свою «антиімперіалістичної» позиції на міжнародній арені або про вибір «соціалістичної орієнтації» в якості пріоритету внутрішнього розвитку. Великомасштабна допомога, важким тягарем ложившаяся на радянську економіку, в ряді випадків становила значну частину бюджету союзників СРСР (в Індії – 15%, в Об’єднаній Арабській Республіці – до 50% коштів, що спрямовуються на економічний розвиток).
Ще одним важливим інструментом впливу наддержав в «третьому світі» були поставки зброї, участь у регіональних конфліктах військових радників або військових контингентів. Поля битв виконували роль військових полігонів для випробування нових систем зброї. При цьому СРСР і США прикривали свої геополітичні інтереси ідеологічними маневрами кшталт «допомоги країнам, що розвиваються і боротьби з силами міжнародного імперіалізму» або «захисту вільного ринку і цінностей демократії». Разом з тим лідери країн «третього світу» найчастіше використовували антирадянську або антиамериканську риторику в цілях, дуже далеких від тих, які проголошувалися на словах. Укладаючи військовий союз з країнами західного або східного блоку і отримуючи від «партнера» економічну і військово-технічну допомогу, вони розраховували вирішувати на свою користь місцеві політичні, релігійні або етнічні конфлікти.

Посилання на основну публікацію